Шиби виходили просто на ліс. Якщо висунутись із вікна до пояса й подивитися праворуч, то можна побачити дівчат у гуртожитку.
Наступні три години Банзай впорядковував свій кабінет.
Розділ 2
1.
Сусідами по нірках були психолог та хімік. Обидва вия вилися дуже одіозними та неординарними типами.
Психолог був лисим старим чоловічком з молочною куцою борідкою (Банзаю він до сміху нагадував верховного папу Смерфа). Повністю його звали Дмитром Дмитровичем Хорсою, однак він усіх просив називати його просто Діма.
Навіть учні мусили так його звати, бо на будь яке інше звер тання він просто не реаґував. Поза очі Діму обзивали «пси хо хо логом», тому що він сміявся високо й дзвінко, так що було виразно чути кожне «хо хо хо!». У Діминій нірці висів чорно білий плакат Бітлів, котрі переходять вулицю по «зебрі», причому Джон Леннон - босий. «Новий рік, Мироська, «Мішель» і мастурбації у ванній», - бувало, мур мотів він, ностальгійно вдивляючись у плакат. Кожного разу, коли Банзай приходив до нього на каву (що не кажіть, а кавувати з Дімою та хіміком приємніше, ніж із директором), у тракті розмови Діма, тримаючи в руці філіжанку, підходив до плаката й барабанив нігтями двох пальців по голих ступнях Джона, примовляючи: «То знак. Дуже важливий знак, друже. Вір мені на слово, Банзаю, то знак». Діма єдиний із дорослих називав Юрка Банзаєм. Ще він (психо холог тобто) постійно запитував, коли ж Банзай нарешті зробить собі сеппуку, ніколи, правда, не пояснюючи, що воно таке.
Ще у Діминому кабінеті висів легкий гострий аромат «трави». Його дуже потішало спостерігати за учнями, які заходили до кабінету й починали несвідомо принюхуватись, водячи носом та здригаючись від знайомого запаху, мов собаки. Особливо його веселила реакція Банзая - ще жод ного разу йому не вдалося приховати нервового перешар пування цілим тілом. У такі моменти Діма підскакував до нього і, пританцьовуючи довкола, вигукував: «Ага!.. Ага!»
Пан Ярослав, якого Банзай звав просто Славком, був також дуже загорнутим чуваком. Худезний, з довгим смоляним волоссям та чорною бородою, в піджаку зі шкіря ними латками на ліктях, під час «вікон» він практично не вилазив із комп’ютера, хіба що інколи приходив посидіти під Полом Маккартні. На його лиці панувала особлива, бла китно сіра комп’ютерна засмага, а окуляри, наче живі дерева, щороку нарощували собі додаткові кільця лінзи.
Під табличкою з написом «Кабінет БІОЛОГІЇ» Юрко чорним Діминим маркером великими літерами написав:
