Шляхом «Леґенди» | страница 6
З Богданом на вакації завжди приїжджав Роман Шухевич. Це були нерозривні друзі, і про Романа я теж думав як про коменданта другої частини підпільної армії.
На вакаціях у селі Нивицях було більше студентів: Олійник, Карпинець, часто приходили панянки Кравцівні з Лопатина й їхні брати Богдан і Роман. Була не раз Ірина Хом'як, яку кликали чомусь «Пітольком». Та Богдан Підгайний і Роман Шухевич найчастіше були разом, а з ними теж можна було бачити Юрка Березинського, сина о. Березинського з села Оглядів. Ходили вони поза село в ліс, понад річкою Радославкою на часті прогулянки. Я, малий, завжди спостерігав їхні ходи і старався у своїй уяві відгадати їхню розмову про підпільну армію.
Такі в мене кружляли думки в дитячому віці. Підпілля дуже полонило мій ум. Тож я міг досхочу догадуватися про студентів, що приїжджали до Нивиць не інакше, а саме так, що це вони є тими воїнами, може й командирами підпілля. Тоді й на думку не приходило мені, що може колись у житті прийдеться з ними стрічатися і співпрацювати.
Моє життя на селі було скромне й невибагливе. Я задовольнявся малою річкою Радославкою, в якій купався з Мірком, на два роки молодшим за мене, і ловив вудкою-саморобкою плотиці, ковблики й рідко коли окуні. Ганяли ми сосновим пахучим лісом, який оточував село від сходу й заходу. На північ від села були відкриті поля й пасовиська; на південь блищала своїм срібним спокійним плесом річка, яка була чи не найкращою принадою гостей із міста Радехова і Львова. Пливла спокійно, хвиль майже не було видно. Часто була покрита широкими листками водяних білих і жовтих лілей.
Хоч ті лілеї виглядали гарно, для нас, хлопців, вони були великою перешкодою, особливо тоді, коли ми випросили в когось із старших човна й хотіли погребти річкою далі вниз поза Острів аж ген до Потоків. Гарна річка. Широкою була у своїх затоках, порослих очеретом і високим шуварем, вужчою була на закрутах, які в'юном крутилися на схід до річки Стиру.
Оце біжимо стежкою через пастівник до річки, яка виринала перед нами несподівано за горбочком. По правому її боці ріс сосновий старий гай, який скривав у своїй тіні кільканадцять хат, трішки відокремлених від села. Цей лісний кут називали Бірком. Під лісом Радославка робила більший закрут, де влітку аж роїлося від кольорових одягів купальників зі Львова, Радехова й Камінки Струмілової. Не було літа, щоб там не гостювали д-р Степан Шухевич із родиною, панство Селезінки, Маланяки з Радехова, дириґент хору зі Львова Панасюк із дружиною, проф. Калинович зі Львова з родиною й багато інших молодих студентів та панянок.