От і несподіванка для мене не абияка, коли я знову по кількох роках міг стрінути його в Равіцькій тюрмі. Макар скоро мене зорієнтував про умови життя в тюрмі. Ми були другим із черги транспортом, бо перед нами приїхав великий транспорт українських націоналістів із тюрми в Тарнові.
Макар у роках 1937 і 38 був провідником українських націоналістів в Равіцькій тюрмі. По приїзді транспорту з Тарнова і після двадцяти одного дня голодівки в Равічі, В. Нидза переживав терпіння друзів, яким адміністрація пошкодила стравоходи, впроваджуючи через ніс ґумовий шлявх, щоб налляти до шлунка поживи. Через вікно він говорив із Зенком Матлою, який сидів у сусідній камері, і з тієї розмови 3. Матла виніс вражіння, що Нидза переживає неуспішність довгої голодівки. Над ранком Матла почув якісь рухи в камері Нидзи, а за кілька хвилин ключник покликав Матлу до його камери, в якій Нидза лежав мертвий. Адміністрація сказала, що Нидза повісився, але в'язні підозрівали, що його замордували. Одначе Матла вночі не чув ніякого підозрілого руху в камері Нидзи. Є більша правдоподібність, що Нидза покінчив життя самогубством, щоб своєю смертю улегшити долю друзів. На тюремних приписах мав щось написати перед смертю, але того ніхто із друзів не читав, бо адміністрація ці «приписи» забрала. Макар передав провід над українцями Зенкові Матлі, який приїхав транспортом із Тарнова.
Та ще більшою несподіванкою було для мене те, коли я довідався, що в тюрмі в поодинці сидить Іван Климів. Від того часу найбільшим моїм бажанням було стрінутися з ним. Це сталося через кілька тижнів. Несподівано я попав на поодинку, де сидів Іван Климів. Раділи ми й говорили довго, до пізньої ночі.
Іван Климів оповідав мені, як то щастя відвернулося від нього і як по-дурному він попав до рук поліції. Це було, мабуть, улітку 1937 р.
Як звичайно, з побратимом Вуглярем ішли вони з Ордова до Радехова на залізничну станцію, бо вибиралися до Луцька на Волині. Вугляр пішов по квитки, а Іван Климів чекав надворі. Не минуло кілька хвилин, як несподівано з перону підступили два поліцисти і якийсь цивіль та без найменшого пардону наклали на руки кайдани, спитавши тільки про прізвища.
Саме в той час у станційних дверях появився Вугляр із квитками в руці й остовпів, побачивши Климова закутим. Він спокійно повернувся і пішов до середини, а там крізь інші двері опинився на волі. З того Климів був дуже задоволений і радів, що Вугляр висмикнувся з небезпеки.
