У дорозі Ясінські зовсім позбулися всякого підозріння і вже були певні, що справді їдуть на комісаріят поліції. Почалася розмова «від серця» і Ясінські кидали всякі образи на адресу українців. Коли ж. дійшло до того, що Ясінські висловилися про українців як про бандитів, через яких немає ніколи спокою, нагло впали постріли: один, другий, і обидвоє Ясінські згинули відразу. Ілярій Кук вирішив справу під імпульсом внутрішнього почуття образи, за зневагу українського народу і згарячу поладнав справу некорисно для організації та громадської опінії. Хоч друзі були обурені таким потягненням Ілярія, було пізно про це говорити. Треба було втікати.
Першої ночі поліція вже встигла зорганізувати облави в усіх напрямках. Ще тієї ночі загинув Майба в поліційнім однострою у перестрілці з поліцією. Двох інших друзів поліція спіймала протягом кількох днів. Василя Кука, Миколу Ґабу, Петра Сороку поліція арештувала вдома, але із браку доказових матеріялів випустила їх на волю. Василь Кук відразу з поліції подався в підпілля. Скоро після того зробив це саме Микола Ґаба, але в 1938 р. поліція наскочила на нього на квартирі Купчика в Золочеві, де вив'язалася стрілянина. Ґаба відстрілювався із горища і вбив одного поліційного агента Бісінака, а сам скочив у город і втік.
Ілярій Кук сидів у камері 17, а в сусідній сиділи Степан Галамай і Петро Тупиця із с. Дмитрова, Радехівського повіту. Перед моєю судовою розправою мене перенесли з камери від Петра Цици до камери, де сидів Галамай. У тій камері разом просиділи кілька місяців, було доволі часу пізнати себе й подружити.
Дуже довірочно мене поінформували, що плянується втеча з тюрми Ілярія Кука, якому грозить кара смерти. Все мав поладнати його оборонець, який погодився принести йому пістоль до тюрми. Провід ОУН був повідомлений про плянову втечу, але тому що Ілярій Кук порушив організаційну дисципліну і на власну руку зайво постріляв людей, організація заборонила доставити пістоль до тюрми, бо вважала, що на волі Ілярієві не оминути суворого організаційного покарання. Було, отже краще погодитися з долею в тюрмі й ворожим судом.
Того всього Ілярій не знав і далі плянував утечу навіть без пістоля, просто через вирізану ґрату у вікні. Але й той плян зрадив бандит Цвен, який був донощиком тюремної адміністрації.
Тюремна адміністрація побоювалася, що Ілярій може зреалізувати плянову втечу, тому вирішила перевезти його до тюрми Бриґідок у Львові, вкоротці після судового процесу.
