* * *
До протиколонізаційної акції я себе теж приготовив. Дав доручення усім районовим провідникам, щоб вони ввесь матеріял, що стосувався акції, спалили і про спалення всіх інструкцій, доручень мене спеціяльно повідомили. І дійсно, кожний районовий провідник повідомив мене, що поступив згідно з дорученням і всі організаційні матеріяли спалив.
У своїй кімнаті в Союзі я теж перевів докладну ревізію своїх речей, що було підозріле – спалив, що конечне, – добре заховав поза об'єктом Союзу, щоб не навести клопотів дир. Маланякові, якому я при одній із наших розмов дав запевнення, що через мою організаційну роботу Союз не потерпить.
Напередодні самої акції я так улаштувався, щоб зі мною ночували Іван Мотлюк, і Дмитро Слободян, працівники Союзу. Я на всякий випадок хотів мати докази моєї непричетности до акції.
Увечері я вийшов із друзями на Львівську вулицю, яка проходила попри Союз і поліційну станицю, яка містилася в сусідстві Союзу, тільки через город Зосі Шумської. Мене цікавило, як буде поводитися поліція в тому часі, коли о 10 год. ночі займуться скирти коло села Кривого.
До станиці заходили поліцисти, або виходили по одному на місто, а я все їм налазив на очі. Нормальний рух на станиці мене впевняв, що поліції не є відомий плян ОУН щодо протиколонізаційної акції. Та ще перед 10 год. я побачив, як один поліцист бігом погнався з міста на станицю. Заграви з боку Кривого ще не було видно. Це мене чимало стурбувало. Найбільше я боявся, щоб поліція не перешкодила нашим плянам.
Не минуло кілька хвилин, як авто комісара поліції Войтара виїхало з поліційної станиці і скоро подалося в напрямі міського ринку, через який треба було їхати в напрямі Кривого.
Мої друзі навіть на це не звернули уваги, але для мене рух поліції і виїзд комісара Войтара з поліцистами давав багато до думання. Я сказав своїм друзям, щоб проходжувалися на вулиці, а сам пішов на кілька хвилин до Палюхів (знайома мені родина) на передмісті Підгай.
Я подався навпростець через городи, які відділяли Львівську вулицю від передмістя Підгай, що було висунене найближче до Кривецького лісу. Біг, як на змаганнях, перескакував межі, де-не-де земля ще була липка, але біг що було сили.
В Палюхів я спитався за сином Влодком, але на моє щастя його не було, отже це для алібі мені вистачало і я сказав, що прийду наступного дня.
Я поспішив у напрямі Кравецького лісу, до якого треба було йти біля 15 хвилин. Край лісу на дорозі стояло авто, а біля нього цивільні особи. Це можна було зауважити по силюетках, які відбивалися на тлі вечірнього неба. Пострілів не було чути, тож: це мене впевняло, що стійкові спинили авто і стероризували поліцію, як було у пляні. Я скоро повернувся через ті самі городи до моїх друзів.
