б. ПРОТИКОЛОНІЗАЦІЙНА АКЦІЯ
Підготовка акції в повіті тривала приблизно півроку. Дата чинного виступу була призначена на квітень (правдоподібно, на день 15-го квітня) 1937 р. Сама акція відбувалася коло сіл Кривого і Щуровичі, які від себе віддалені приблизно на 25 км.
Тієї ночі всі члени ОУН були на поготівлі. Приблизно о 10 год. вночі загорілися скирти коло Кривого і Щурович, По селах дзвони дзвонили, скликали людей на місце вогню. Багато селян виїхало кіньми, чи побігло пішки на місце пожежі, але не спішилося гасити вогнів.
Хтось виступив і почав говорити:
– Люди добрі, українські селяни …
– Тихо, тихо, – понеслося серед людей, – хтось хоче говорити…
Нарід утих, тільки полум'я палахкотіло й чути було, як тріскотіла палена солома та збіжжя. Червона заграва впала на лице промовця, якого голова була понад усіми.
– Бачите ось ці скирти збіжжя, – продовжував нікому невідомий промовець, – це все не для нас, хоч на нашій, українській землі. Бачите ось ті лани довкола, це земля українська, на ній колись працювали наші предки, яка потом і кров'ю скроплена воїнами короля Данила, козаками Богуна і Хмеля, а самі ви свідками були, як ще недавно Січові Стрільці залягали тут в окопах і боронили святу землицю від польського наїзника. Багато крови пролили сини України на тій землі та не встоялись. Тепер добра землі забирає окупант. Ось ті лани вкоротці поділить і посадить тут своїх колоністів із Польщі. Це черговий грабунок нашої землі. Чи дозволимо на це?
– Не дамо землі полякам! – понеслося довкола.
– Українська земля для українців! – залунав клич. Коли нарід грізно кидав кличі проти колонізації, інші збивали дубовий хрест, який підіймали на сипану могилу, що росла в міру того, як маліли палаючі скирти. Всі ті, які мали лопати, тачки й вози – звозили землю звідусіль. Просто зрізали землю на півметра і висипали її на найвищім горбочку.
Могила готова. Високий хрест прибрано українським національним прапором, який гордо лопотів на вітрі і якого ще блідо час від часу освічувало полум'я догоряючих скирт.
Хтось зібрав групу людей і подався на польську колонію коло села Дмитрова. Там наказали всім колоністам запакувати своє добро на вози і ще до схід сонця виїхати на захід, на свою польську землю. Якщо ні, згинуть. Твердий наказ, як доля поневоленого народу. Відчули чужі люди погрозу й поспішно завантажили своє добро, а хлопці ще й допомагали, щоб швидше виїхали на битий шлях на Холоїв.
До сходу сонця вже не було колоністів, не стало і їхніх хат, все було здемольоване. Не стало гнізда, до якого могла б повернутися чужа птиця.
