Обидва підходили мені назустріч, усміхаючись при тому. Старший сміявся широко й показував свої нерівні зуби. Щуплий перший зі мною привітався.
– Називаюсь Іван Климів, а це мій друг …
– Вугляр,(Влодко Лобай із Стоянова) – представив себе присадкуватий і так сердечно потиснув мою руку, що пальці злипли до купи. При тому дуже пильно й допитливо дивився мені просто у вічі, що я відразу собі його вподобав.
– Ми про вас зібрали докладні інформації і можемо при ступити відразу до справи, – почав Іван Климів. – Ми є членами ОУН і по тій лінії хочемо з вами говорити. Перше наше питання: чи ви маєте охоту й добру волю стати членом ОУН і працювати як активний член організації?
– Це для мене велика радість стати членом ОУН, – відповів я без надуми.
– Добре, – продовжував Іван Климів, – ви знаєте, що праця в ОУН є тяжка й відповідальна, бо передовсім член мусить бути здисциплінований і виконувати кожний наказ чи доручення проводу, а в організаційній роботі затримати всі засади суворої конспірації. Член ОУН мусить бути готовий на найгірше: арешт, тортури й, навіть, смерть. Чи ви ті речі розумієте? Чи з тим ви є згідні?
– Так! – і мій голос чомусь задрижав.
– То добре. Нам треба, щоб ви зорганізували сітку ОУН у Радехівському повіті, – повідомив мене Іван Климів таким тоном, що я відчув його слова, як невідкличний наказ або рішучу вимогу.
Таке велике й відповідальне завдання мене повністю заскочило. Іван Климів помітив моє збентеження і продовжував далі:
– Не лякайтеся! Ми вже пробували тут організувати сітку через Кравцівну, Володимира Дибайла, а опісля через Юрка Березинського, який уже мав добрі успіхи. В деяких селах були вже підготовані члени ОУН, але протишкільна акція допровадила до арештування, й більшість членів попала до тюрми. Тож вам треба всю працю починати від початку, все наново. Всі доручення будете отримувати від Вугляра, який уже має зорганізований Стоянівський район із трьома селами. Він добра людина, – при цьому Іван Климів тицьнув пальцем у живіт Вугляра, з ним можете успішно працювати.
– Скільки вам років? – уперше заговорив Вугляр.
– Сімнадцять, – була моя відповідь і я почервонів, що такий шмаркатий.
– Трохи молодий! – сказав Вугляр.
– Це не шкодить, – поспішився ствердити Іван Климів, – головне те, що має добру волю й охоту працювати для справи. За це ти старший на чотири роки, й різниця віку буде вирівняна, – зажартував він.
Вугляр засміявся, при чому не забув показати свої нерівні зуби.
