Рейган + економіка = рейганоміка
За що ж більшість американців так полюбили «актора-нездару», який до того ж, здавалося б, не надто переобтяжував себе роботою? Справді, за свідченням одного з його радників, «Рейган не є керівником картерівського типу, який хоче знати кожну деталь кожного проекту. Він схильний до того, щоб намалювати загальну картину, залишивши розробку деталей сильним управлінцям».
Перш за все — це чисто людські якості, те, яким Рейган був як людина чи принаймні виглядав в очах виборців. Він не справляв враження інтелектуала, глибоко обізнаного в речах, невідомих широкому загалу, але справляв враження людини, яка дивиться на більшість речей у світі так, як пересічний американець. Дуже підняв симпатії до Рейгана і невдалий замах, який здійснив на нього напівбожевільний маніяк Джон Гінклі 30 березня 1981 року, на самому початку першої президентської каденції. Рейгана було важко поранено, але поводився він надзвичайно мужньо. Десятки мільйонів американців повторювали його жарти, звернені до медсестри, яка роздягала його перед операцією: «А що, якщо про це дізнається Ненсі?» та до дружини: «Вибач, кохана, я не встиг пригнутися».
Та, звичайно ж, головною причиною популярності Рейгана стали реальні здобутки його адміністрації, перш за все економічна політика, що з легкої руки журналістів отримала назву «рейганоміки». Сам Рейган називав її «економікою, орієнтованою на пропозицію» (supply-side economy). Суть її зводилася до зниження податків як найефективнішого засобу відродження ділової активності та економічного підйому в країні. І справді, справи в Рейгана не розійшлися зі словами — в перші три роки свого президентства він щороку знижував прибутковий податок на 10 відсотків. При цьому це стосувалося і бідних, і багатих. Було запроваджено податкові пільги на інвестиції у високі технології, що дозволило Америці суттєво посилити свій технологічний відрив від решти країн світу, включно з найближчими «переслідувачами» — Японією та Західною Європою. Було створено привабливі умови для іноземного капіталу і в країну хлинув потік інвестицій з усього світу.
За роки правління Рейгана Америка перетворилася з найбільшого в світі нетто-експортера на найбільшого нетто-імпортера капіталу. Рейган астрономічно збільшив державний борг США, ігноруючи похмурі застереження, що він перекладає сьогоденні проблеми на плечі наступних генерацій. Лише в перший рік свого правління Рейган скоротив витрати державного бюджету на 35 мільярдів доларів і взяв під контроль інфляцію, рівень якої за рік зменшився вдвічі — з 12,4 до 6 відсотків. Водночас Рейган різко урізав усі соціальні програми бюджету. «Це злочин, коли людина, здатна прогодувати себе сама, живе за рахунок податків своїх співгромадян», говорив президент. Унаслідок цього чисті доходи 10 відсотків найбагатших американців за перші три роки правління Рейгана зросли більше як на 20 відсотків і настільки ж скоротилися реальні доходи 10 відсотків найбідніших. В’їдливі журналісти негайно охрестили президента «Робін Гудом навпаки, який відібрав гроші в бідних і віддав їх багатим». Проте більшості американців, вихованих у традиціях індивідуалізму та розрахунку на власні сили, цей курс сподобався.
