Народжувала дитя нормально ніби, а що сталося, чому підкинулося зараження крові… ЇЇ рятували всі лікарі, а вона горіла в смертельному полум’ї, вливали кров, але нічого не допомагало. Дівчата – стецівчанки щодня прибігали до лікарні, хвилювалися за здоров’я подруги і маленької донечки. В палату їм лікар заходити не дозволяв, до них виходила Софіїна мати Олександра, змарніла, ураз постаріла, брала передачу, дякувала, змахуючи сльози. Одного разу вони принесли червоного вина:
–
Тьотю Сашо, візьміть, це передала наша хазяйка, наказувала, щоб потрохи давали Соні, аби набиралася крові.
–
Спасибі вам, дівчатка, і господині перекажіть подяку від усього серця.
–
А Софійці хоч трохи краще?
–
Та ні, ходить не може. Хто знає, коли лікар до
зволить їй вставати? Добре, що хоч опритомніла, мене стала впізнавати, за дитя розпитує.
Уже другий місяць лежить, дівчинку годують мамки-породіллі.
–
А Михайло хоч знає?
–
Не знає, він же там на тому Халхін-Голі. Правда, озвався недавно їхній товариш Мартин, то хлопці свата Назара відписали, що Соня в тяжкому стані в лікарні. Молюся і за доню свою, і за внучку, може ж, Господь милосердний зглянеться над нами.
Пішли дівчата зажурені, не побачивши і цього разу ні породіллі, ні маляти…
*
* *
З поїзда Михайло прибіг до батьків Софії. Павло, молодший її брат, зустрів його на подвір’ї.
–
Де вони? У вас чи у моїх батьків? – запитав схвильовано.
–
Немає їх ні в нас, ані там, досі лежать у Звенигородці у лікарні, там же і мати наша Олександра. А лікує Софію лікар Шмигельський, як би не він, то було б велике горе.
Михайло, не гаючи часу, швидко пішов до своїх батьків, а звідти, найнявши підводу, поїхав у Звенигородку. У лікарні йому дозволили побачити і дружину, і маленьку донечку.
–
Лікарю, коли можна буде забрати їх додому?
–
Про це ще не час говорити. Ми лиш почали учити ходити мамку, нехай трохи підкріпиться здоров’ям, стане упевненіше на ноги. А зараз їй потрібен гарний догляд, добре харчування і підтримка рідних. Це залежатиме від вас, думаю, що ваша присутність біля неї – це вже неабиякі ліки. Адже вернулася з того світу. При такому зараженні крові із тисячі виживає один. Можна сказати, ваша дружина в сорочці народилася.
–
Спасибі вам, лікарю, за її порятунок, – розчулено промовив, – і за доню теж.
Після лікарні Софію привезли на хутір до батьків. І за нею, і за немовлям – донькою Валею – доглядали батьки, брат Павло і чоловік Михайло. Часто навідувалися і рідні його – мати Марія і батько Назарій, прибігали й сестра Михайлова Оксана, й брати Микола і Петро. Усі раділи, що, нарешті, виписали невістку з дитям із лікарні.
