очі. Десь він уже бачив ці очі, подумав Мірошник, наближаючись до дівчини. Здається, на баштані весною.
— Як твоє прізвище?
— Сторожук, — з готовністю відповів Милентій, пораючись біля колеса. — Заарештована за розкрадання пшениці в кількості чотирьох кілограмів, товаришу секретар.
— Я нічого не крала! — кинула у відповідь дівчина, зіскочивши з бідарки, і пішла.
— Не положено! — вигукнув Милентій, але. Мірошник порухом руки заспокоїв його.
Дівчина відійшла кілька метрів і зупинилася. Мірошник зрозумів, що їй було просто соромно перед ним. Повільно він підійшов до дівчини. Навіть старий кожушок не міг приховати її стрункого стану. «Красива ж яка», — подумав Мірошник.
— Що ж сталося в тебе? — Дівчина мовчала. — Твій батько — Ілько Сторожук?
— Так.
— Ми знайомі... Що ж сталося? — запитав ще раз. — Як тебе звуть?
— Настуня, — назвала своє звичне ймення.
— Ти справді взяла пшеницю, Настуню?
— Ні.
— Тоді чому ж тебе... везуть?
Нікому не розповіла б Настуня правди, а тут сказала, їй не хотілося, щоб цей молодий секретар райкому, якого вона не раз бачила в селі, який знає її батька, подумав, що вона взяла ту пшеницю. Вона зараз була готова крикнути на весь світ, що то неправда, щоб захистити свою честь.
— Ми з мамою працювали на складі, зерно чистили, — дивлячись кудись у степ, розповідала Настуня. — І мама взяла в торбинку пшениці... Я тільки вдома побачила... Хотіла віднести, але прийшов Кирило Швайка зкомірником і написали акта... Вони забрала пшеницю, а потім прийшли знову і сказали, що маму будуть судити. Потім прийшов батько і вдарив маму батогом... за те, що вона його зганьбила... Коли прислали виконавця по маму, то я сказала в сільраді, що то я взяла пшеницю, і Швайка переписав акта... Тепер мене везуть...
— Навіщо ж ти на себе наговорила?
— А хто ж дасть раду дітям, як маму заберуть? — розважливо сказала Настуня.
— Скільки ж у вас дітей?
— Зі мною шестеро...
Милентій був украй здивований, коли побачив, що секретар райкому допоміг дівчині сісти в машину, а йому сказав;
— Це непорозуміння, товаришу міліціонер. Я сам розберуся, а ви можете бути вільні.
Машина рушила. Милентій вмостився на сидінні бідарки, знизав плечима і сказав коневі:
— Додому.
