Тримаючи руки в кишенях, він розвальцем підійшов до Хроні. Рекс застережливо загарчав. Крук злетів з Хрониного плеча.
— Ти свого вовка на фіг притримай! — погрозливо сказав Ацетон. — Бо хоч мені шуміти не понтово, я разок стрельнуть можу!
— Рекс, мовчи! — попросив Хроня пса.
— Ну, ніштяк, — схвально кивнув Ацетон. — Молча шуруєш з нами — і усім харашо.
На Рату він не звертав уваги, наче того на галявині й не було.
Чмак, який ховався за спинами бандитів, виліз наперед і поторсав Ацетона за джинси:
— А моя платня? Де моя платня?
— Атвалі! — сердито сказав Ацетон.
Та Чмак не вгавав:
— Ти ж обіцяв, що одразу мені всі їхні ґудзики віддаси! Обіця-а-ав! — канючив пляшкоїд.
Тоді Ацетон розвернувся — і у кущах тільки зашаруділо: такого копняка дістав Чмак.
— Якщо мало, я ще добавлю! — гигикнувши, гукнув йому навздогін Ацетон.
Та Чмакові було досить — за ним лише листя залопотіло.
І тут у розвитку подій стався поворот. На галявину тихо вийшли п’ятеро дивних чоловіків.
На відміну від голомозих з Ацетонової банди, у них було гладеньке довге волосся, пов’язане у хвостики. Чорні костюми, білі сорочки, краватки — здавалося, вони щойно прибули з засідання кабінету міністрів або з офіційного рауту. Всі мали чорні окуляри, у кожного кишені відстовбурчувала зброя.
Ацетонщики від несподіванки збилися у купку. Порівняно з людьми у чорних костюмах вони виглядали жалюгідно.
— А-а-а, — протяг, намагаючись не виказати свого переляку, Ацетон, — конкуруюча фірма… Шо нада?
— Мармелада, — сказав один глухим голосом. І вихопив з кишені зброю.
А далі все було як в американському примітивному бойовику: всі стріляли, бритоголові кричали, хтось завивав, поцілений кулею.
Хроня гукнув:
— Тікаймо!
І вони побігли. Хроня біг і щосекунди чекав отого вже раз пережитого поштовху, який може бути останнім, що він відчує у своєму житті.
Але стрілянина віддалялася, ліс густішав, бігти ставало важче. Нарешті Хроня впав — дихати не було чим. Коло нього сів Рекс. Хроня озирнувся — більше нікого.
— А де всі? — відхекуючись, спитав хлопець.
Рекс мовчав. На галявині залишився Хронин заплічник, а в ньому картка і глиняна Пра. Хроня перевернувся на спину — над ним кружляв Гай.
Крук сів біля хлопця і сказав:
— Усі цілі. Діди вдома. Заплічник у кота-баюна. Дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника!
— А, там же жратва! — здогадався Рекс. — Він його з лап не випустить!
— Я вас поведу, — сказав крук Гай. — Скоро зміна почнеться.
