Але крук Гай сердито замовк, втягнув голову в плечі й заплющив очі, вдаючи, що хоче спати.
— Еге, — пошепки сказав Рекс, — триста років, звичайно, додають мудрості, але й здорово псують характер!
Хроня тихо захихотів, щоб не почув Гай.
* * *
Тепер вечорами Гай розповідав. Хроня з Рексом і навіть Джохар, якщо нікуди не йшов, слухали його оповіді годинами, не кліпаючи. Гай майже усі свої триста років прожив у старій дерев’яній церкві, яка недавно згоріла. Там згоріло і гніздо, в якому крук народився.
За своє життя Гай набачився всього. Були на його віку і війни, і мирні часи. Але найстрашніше, що він бачив, — це вибух на станції. Він бачив, як вивозили з Зони людей довгі колони автобусів. Як люди залишали у стійлах корів, що проводжали господарів сумними очима. Люди не вірили, що йдуть назавжди. Вони замикали хати і ховали ключі. Крук бачив — куди.
Люди пішли. Тільки крук Гай зі своїми родичами чорною зловісною хмарою кружляв над трупами загиблої худоби та лісових звірів.
Це були страшні оповіді, після яких хлопець, хоч як старався, довго не міг заснути.
Час ішов. Нога заживала. Хроня вже потроху міг кульгати по криївці. Він спитав Джохара, де саме їхня криївка, але той лише буркнув: «Під містом».
Рекс вибирався назовні тільки уночі. Найкраще було Гаю. Він виходив з криївки, коли хотів. Бо знайшов недалеко вузенький хід, протиснутися у який міг тільки він.
У Гая виявилася одна не дуже гарна звичка — тягнути до криївки блискучі речі: ланцюжки, кольорові скельця, поламані годинники та іншу всячину.
Джохар сміявся і казав, що це у всіх на старість з’являються такі заскоки.
Хроня пробував було боротися з цією звичкою. Він брав крука на кпини, взивав його сорокою. Та все даремно. Крук після кпинів втягував голову в плечі й цілими днями не розмовляв з друзями. А потім знову брався за старе. Що й казати, характер був у нього не з легких.
Якось після чергової перев’язки, складаючи бинти й мазі, Джохар сказав:
— Скора сможеш ухадит. Я виведу із Зони.
Хроня швидко глянув на Джохара і опустив голову.
— Я… я не піду із Зони, — тихо сказав він.
— Тебе нада ухадит.
— Чому?! Тому, що бандити хочуть мене спіймати!? Я їх не знаю, я їм нічого не зробив! — у розпачі майже викрикнув Хроня.
Джохар мовчав.
— Джохар, ти знаєш, тільки не хочеш казати! — з докором мовив Хроня. — Навіщо я їм? Га?
Джохар мовчав. А потім зітхнув і сказав:
— Ані детей продают.
У Хроні на голові заворушилось волосся.
— Я-ак продають? — ковтнув він слину. — Кому?
