— Там хтось є? — спитав Хроня пошепки. Але Рекс не встиг відповісти. Двері раптом прочинилися, і зі щілини висунулося дуло гвинтівки.
— Ану, руки! — сказав хрипкий голос.
Рекс почав несамовито гавкати. Хроня перелякано підняв руки, лише крук і далі незворушно сидів на Хрониному плечі.
Двері прочинилися ширше, з них визирнув бородань у чорній плетеній шапці, насунутій по самі очі.
Побачивши, що за Хронею нікого нема, бородань відступив від дверей, не опускаючи гвинтівки, і наказав Хроні:
— Захаді!
Рекс перестав гавкати і зайшов за Хронею. Бородань не заперечував. Він замкнув за ними двері й провів до кімнати. Поставив гвинтівку біля себе і сів на стільця.
— Ну? — запитально дивився він на хлопця.
— Ви тут живете? — тремтячим голосом запитав Хроня. — Тобто, завжди тут жили?
— Ну?
Хроня замовк. Він опустив голову і втупився у підлогу.
— Ладно, — сказав бородань. — Меня зовут Джохар. Чаю хочеш?
Хроня підвів голову. Очі у бороданя потепліли, і він уже не здавався таким непривітним.
— Хочу, — сказав Хроня.
Новий знайомий повів Хроню на кухню. Там стояла маленька залізна плита — буржуйка. На ній грівся чайник.
Джохар виклав на стіл хліб, цукор, ще щось їстівне.
Від їжі і тепла Хроня розімлів.
Раптом Джохар підвівся і обережно визирнув у вікно. Стиснув гвинтівку, яку так і не випускав з рук, і повернувся до Хроні:
— Тс-с-с!
Тихо ступаючи, підійшов до дверей і прислухався. Тепер і Хроня почув у під’їзді чиїсь кроки. У двері неголосно постукали.
— Хто? — спитав Джохар.
— Джохар, вийди, побазарить нада, — почув Хроня начебто знайомий голос.
Джохар повагався, але все-таки відімкнув двері. Хроня з Рексом виглядали з кухні.
На сходах стояв Ацетон у чорній дутій курточці, яка відстовбурчувалася від схованої під нею зброї. Коли він знову заговорив, у його голосі вчувалася загроза.
— Ну? — Джохар не приховував своєї ворожості.
— Джохар, ми з тобою дружно живем, правда?
— Ну?
— Отдай пацана. Ми знаєм, шо він тут.
Джохар мовчав.
— Джохар, — знову почав Ацетон, — у нас свій бізнес, у тебе — свій. На фіг тобі розборки, а?
— Нет, — сказав Джохар. — Ухаді!
— А ти подумав?
— Падумав.
Тут з-за Ацетона вискочив Чмак. Він закричав, показуючи пальцем на Хроню:
— Он він, я його бачу!
І раптом Джохар зробив щось несподіване — розмахнувся своїм важким військовим черевиком і дав Чмаку такого копняка, що той вилетів з під’їзду і зарився у кучугуру снігу, аж за ним зашкварчало.
А тоді Джохар з усієї сили хряпнув дверима перед носом в отетерілого Ацетона.
