Хитрістю, удаючи, ніби «хоче мир із ними вчинити»,[27] Данило водночас шукав підмоги у поляків і підмовив через посла Павла хана Котяна не брати участь з своїм військом в операції київського князя: «Отче! Одверни війну сю, помирись зо мною».[28]
І, здавалося б, з щойно безпорадної ситуації він виходить переможцем: половці погодились на цю пропозицію — пограбувавши галицькі землі, повернулись додому.
Озброєні загони київського та чернігівського князя, позбувшись впливового партнера, в результаті цієї тактики Данила самі опинились під загрозою або оточення, або знищення — супротив прибулих поспішало виступити численне військо польських володарів. Відступаючі під Києвом вирішили замиритися[29] з тим, кого мали намір поставити на належне йому місце. Вести бойові дії з кількісно, може й, рівноправним супротивником не входило в їхні плани — сутичка могла ослабити і свої, і ворожі сили на користь третьої сторони.
Тим часом Михайла Всеволодовича знову кличе влаштувати проблеми бунтуючий Новгород. Неврожайний рік, проливні дощі, які не міг своїм молінням зупинити новгородський архієпископ Арсеній, призвели до невдоволення проти нього[30] тисяцького та інших керівних чиновників. Віче їх, мало не вбивши, вигнало. А ще перед цим опозиція примусила покинути місто князя Ярослава, який оселився у Переяславі Заліському. Залишені у Новгороді, під наглядом двох бояр, два малолітні його сини Федір і Олександр під час нового заворушення втекли до батька.
Посли від віче до Ярослава вимагали його негайного повернення і вжиття рішучих заходів: відміни церковного податку, заборони княжим суддям їздити по князівству, дотримуватись давніх вольностей Новгорода.[31] «Або, — говорили вони йому, — наші зв’язки з тобою навіки розриваються».[32] Невдовзі віче, невдоволене пасивною позицією Ярослава, посилає у Чернігів послів до Михайла Всеволодовича як до найсправедливішого князя, який їм сподобався при короткочасному правлінні.
«В лето 6737,7 — повідомляє Новгородський літопис, — приде княз Михаил из Цернигова в Новгород по велице дни Фомине нед: исходяче, и ради быша Новгородци своему хотенію, и целова Крест на всей воли Новгородстей, и на всех грамотах Ярославлих8».[33] Михайло Всеволодович дав свободу смердам на п’ять років, позбавив данини поселян, які втекли на чужу землю, а тим, хто «зде живет», постановив платити ту ж данину, як і при попередніх князях.9
Позитивною рисою чернігівського князя була його послідовна вірність кодексу християнських заповідей: у Новгороді ним не дозволяється розправа над прихильниками Ярослава. Натомість ненависних бояр, чиновників жителі карають досить своєрідно — змушують власним коштом збудувати новий Волхівський міст, який знесла повінь.[35]
