Отже, скинувши свого сина, Рюрик став утримувати Київ незаконно, без дозволу Суздаля.
Всеволод Чермний вирішив припинити всі ці чвари Мономаховичів, вакханалію в Руській землі силою Ольговичів. Стосунки між двома могутніми родами набули в той момент конфронтаційного характеру, забарвлені неодноразово кров’ю. Таким чином на передній план виступило право сили. Скидаючи незаконну владу Рюрика, Всеволод Чермний разом з тим утверджував справедливі претензії на київській стіл Ольговичів, які у своїй більшості, за висновком дослідника Р. Зотова, були «без сумніву, старші Мономаховичів, і добре знали і пам’ятали свою старшість».
Розділ II
СПРАВЕДЛИВИЙ КНЯЗЬ
Сіверські князі Ольговичі, діючи об’єднано у 1206 році, перед взяттям Києва, поширюють свою владу у далекому Галичі, Звенигороді, у яких фактичне правління належало боярам.
Захоплення віддалених регіонів не було випадковим. «Якщо Ольговичі діяли так, а не інакше, — пояснює їх дії Р. Зотов, — то думаємо, саме тому, що вони керувались визначеними поняттями про родову старшість».[1]
У цьому разі йшлося про фронтальне послаблення Мономаховичів, витіснення їх на північ.
Успіхи Ольговичів у 1206 році покликали до діла молодого княжича Михайла Всеволодовича. Зайнявши Київ, його батько надсилає у Переяслав, сину суздальського князя Ярославу вимогу: «Йди з Переяслава до отця свого в Суздаль, а Галича не добивайся! А якщо добром не підеш, так я іду на тебе!».[2]
У Переяслав був направлений княжити Михайло Всеволодович. Але він там утримався недовго — близько року. Рюрик Ростиславович, захопивши Київ, посадив у Переяславі свого сина Володимира.[3]
Подалі, аж до 1223 року, життєвий шлях князя Михайла невідомий. Маємо лише житійні повідомлення про велику увагу молодого батька вихованню дітей. Перша дочка Феодолія, як, очевидно, і Марія, у свій час отримали досить серйозну середню освіту. Князь Михайло піклувався про ретельне вивчення ними релігійної літератури, його боярин Феодор навчав князівен філософії.[4]
Вони знали твори Платона, Арістотеля, Гомера, Есхіла, Вергілія[5] та інших зарубіжних авторів. Сестри також штудіювали риторику та граматику. На Заході тоді ознакою доброго виховання жінки високого становища вважалося не тільки ретельне вивчення нею літератури, а й вміння складати вірші, оповідання. Очевидно, ця мода дійшла й до Чернігова. Щоправда, на Русі достойнішим заняттям для княжих вихованців було переписування і перечитування божих книг, житій. Складання їх оцінювалося як подвиг.[6]
