прапрапрапрадід — Ярослав Мудрий (977—1054)
прапрапрапрапрадід — Володимир Великий (4–1015)
прапрапрапрапрапрадід — Святослав (942—972)
прапрапрапрапрапрапрадід — Ігор (875—945).[17]
Після Ярослава Мудрого предки Михайла Всеволодовича були у загальному підсумку більше 30 років великими князями київськими. Найбільше з них княжив у Києві його дід — Святослав Всеволодович (15)16/ХІ.1154 — 8.ХІІ.1154, 6.ІХ.1173 — 18(19).ХІІ.1173, II—III.1174, VІІ.1176, VIII.1176 — осінь 1180, літо 1181 — (27).VII.1194).[18]
Був він, як повідомляє літопис, «мудрим», додержував заповідей Божих, і чистоту тілесну пильнував, і чернецтво та святенство любив, і вбогим помагав».
У 1204 році після смерті Олега Святославича[20] великим чернігівським князем став його рідний брат — Всеволод Чермний. Він як представник родової лінії Ольговичів повів енергійну боротьбу з сімейним кланом нащадків Мономаха за відновлення справедливого дисбалансу влади на руських теренах. Якраз на той час він знову порушився. Чому? Конфліктні ситуації, внутрішні війни княжої доби слід оцінювати передусім з точки зору установлених звичаєвих правил середньовічної Русі. За ними, зазначає М. Карамзін, «не син, але брат померлого Государя чи старший в роді повинен бути його наступником. Мономах, переконаний народом владарювати в столиці після кончини Святополка — Михайла, порушив цей звичай, а оскільки родоначальник Володарів Чернігівських був старішим Всеволода І, то вони в синах і внуках Мономахових ненавиділи крадіїв Великокняжого достоїнства і воювали з ними».[21]
Ольговичі суворо дотримуються прадавнього закону. У них найвищі ключові посади після смерті того чи іншого князя або їх добровільної відмови від столу передаються згідно з чергою старшим родичам. Так, у Чернігові довго княжив Ярослав Всеволодович (1177—1198) (брат великого київського князя Святослава). Після його смерті звільнене місце зайняв найстаріший новгород–сіверський князь Ігор Святославович (двоюрідний брат згаданого вище Святослава). У 1202 році він помирає і княжа влада у Чернігові переходить синам померлого київського князя Святослава. Спочатку керманичем стає найстарший син Олег Святославович. За ним йдуть Всеволод Святославович (1204), Гліб Святославович (1215—1219) і Мстислав Святославович (1219—1224).
У Києві до 1194 р. правив представник Ольговичів — дід Михайла Всеволодовича Святослав–Михайло Всеволодович. Помираючи, він покликав у Київ княжити не свого старшого сина, а Рюрика Ростиславича, одного, як останній себе нарік, з «найстаріших з усіх в Руській землі».[22] Хоча він був і представником родової лінії Мономаховичів, але це відповідало правничим вимогам передачі княжого столу.
