Вже в кінці XIII століття майже одночасно виникають кілька редакцій житія про Михайла Всеволодовича та боярина Федора. Найбільшого поширення набули «Слово новосвятого мученику Михаила князя рускаго и Феодора воеводы первого в княжении его. Сложено взкратце на похвалу святыма отцемь Андреем» та «Месяца семптеврия в 20 день. Убиение благовернаго князя Михаила Черниговского и Феодора воеводы его. Сотворено Иоанном епископом. Благослови отче».[13]
«Тексти з іменем Андрія та іменем Іоанна лише відносно можна визначати як дві різні редакції, — слушно зазначає дослідник Л. Дмитрієв. — Істотна різниця між ними полягає у різниці заголовків і в тому, що там, де в заголовку стоїть ім’я Андрія, в тексті ім’я духовного отця, який благословив князя на подвиг, не названо, а там, де в заголовку стоїть ім’я Іоанна, в тексті він і названий духовним отцем князя».[15] На нашу думку, виникнення цієї суперечності можна пояснити трьома етапами редагування первинного житія. Спочатку з’являється ростовська редакція Марії Михайлівни. Вона, очевидно, не задовольнила єпископа Іоанна, бо в якійсь мірі применшувала його заслуги у здійсненні подвигу мучеників, і він вносить до житія свої суттєві корективи як безпосередній свідок прощальної розмови з Михайлом Всеволодовичем. На третьому етапі виникає поширеніша редакція отця Андрія, де ім’я духівника Іоанна викреслюється. Причини тут можуть бути різні — і внутрішні церковні чвари,35 і бажання применшити заслуги конкретного отця Іоанна, щоб прибільшити значення руської православної церкви взагалі. Літописна практика тієї доби не засуджує за сьогоднішніми мірками плагіат — автором наступної редакції того чи іншого житія, літописної оповіді вважався той, хто допрацював або кардинально переробив попередні тексти.
У XV столітті з’являється перероблене житіє про князя Михайла та його боярина з урахуванням новітніх церковних вимог Пахомія Логофета,[16] ієромонаха, постриженого і посвяченого на Афоні і прибулого у віці близько 30 років не пізніше 1438 року до Новгорода.[17] До своєї редакції тексту, написаного десь до 1473 року,[18] він додав повість «О убіеніи злочестиваго царя Батыя», яка, за думкою В. Ключевського, є «книжна обробка» південно–слов’янської народної пісні.[19]
Як літературна пам’ятка насиченого емоційно–образного змісту, житіє про Михайла Всеволодовича та його боярина Федора не позбулось своєї актуальності і в XVI столітті, коли Москва приборкувала Казанське та Астраханське ханства і стала претендувати на роль «третього Риму». Прийнявши у січні 1547 року першим з усіх попередників титул царя,[20] Іван IV (Грозний) почав енергійно докладати зусиль, аби держава стала спадкоємницею колишньої слави Риму й Візантії.
