Мстиславу–Федору Глібовичу «ні для чого було бути «посадженим» на чернігівський стіл Данилом Галицьким та його союзниками… тому що і за старшинством Мстислав Глібович мав право на цей стіл після Михайла Всеволодовича як старший після нього в своєму коліні».[12] Дійсно, слова літописців «слышав же Мьстислав Глебович, внук Святославль Олговича, напад еніе иноплеменных на град, и пріиде на нь с вои своими»[13] не вказують однозначно, що князь прибув з якогось іншого удільного князівства.
17Після утвердження князівської влади Михайла Всеволодовича спочатку у Галичі, а потім у Києві чернігівський стіл був переданий, за всіма ознаками, наступному князю по старшинству. Отже, Мстислав Глібович, «пріиде» на ворогів не звідкись, а з самого Чернігова. На це вказує й фраза літопису: «Лют бо бе бой у Чрьнигова».[14] Переважаючі сили противника розсіяли військо сіверян. «…Побежден бысть Мстислав, — далі оповідає літописець, — множество от вои его избиено бысть».[15] Князю, попри запеклу січ, вдалося врятуватися.
Ворожі сили щільним кільцем оточили центральне місто Чернігово–Сіверщини. Чернігів, як свідчать археологічні дослідження, мав три фортифікаційні лінії укріплень.[16] За думкою археолога В. Коваленка, побудову третьої смуги фортифікації «слід відносити до періоду між 1152 р. та 1212 р., найбільш вірогідно — до кінця XII ст. чи самого рубежу XII—XIII ст.».[17] На наш погляд, нагальна необхідність у ній з’явилась лише після нищівного розорення монголо–татарами Рязанської та Суздальської земель. До цього часу чернігівські князі в основному мирно сусідять з половцями, родичаються з ними, беруть спільну участь у походах і при виникненні суперечностей здебільшого успішно перемагають степовиків.[18] Якщо з 1061 р. по 1210 р. Переяславщина зазнала 19 половецьких набігів, то Чернігово–Сіверщина — лише 7.[19] Причому ворог старався розорити невеличкі неукріплені містечка.
Двадцятип’ятитисячне[20] населення Чернігова, обнадіяне стійкістю Ковельська,18 непідступністю для ворога Новгорода, вирішило протягом 1238—1239 років у такий спосіб убезпечити себе від нових непроханих кочівників. Загальна площа міста, захищена гостроколом, валом, ровами, перед їх приходом становила 200 гектарів.[21]
Ілюзії щодо стійкості міцних укріплень трималися у свідомості чернігівців та їх зверхників від попередньої практики боротьби з половцями, які робили швидкі набіги і старалися обминути укріплені населені пункти. Монголо–татарські ж орди мали великий досвід взяття, здавалося б, неприступних фортець. Не становило тому для них і ніякої серйозної перешкоди місто на Десні. «Оже и тараны на нь поставиша, и меташа на нь каменіем в полтора перестрела, — описує літописець ординський наступ на Чернігів, — а камень якоже можаху 4 мужи подняты».[22]
