Незабаром до великого суздальського князя Юрія, якого слухався Ярослав, було споряджене посольство від головного союзника Михайла Всеволодовича, київського князя Володимира Рюриковича. Серед послів головними були митрополит Кирило, єпископ Чернігівський Порфир. Вони й повернулись додому з мировою грамотою.[45]
Новгородці боляче зустріли цю подію, від якої, здавалося б, не програв ніхто: адже від князівських усобиць найперше страждає простий люд. Мир між Ярославом і Михайлом Всеволодовичем вони потрактували як зраду їхніх інтересів, відступ від попередніх домовленостей. Новгородці поважали впливову силу, порядок, спокій. Все це вони могли відчути при короткочасному правлінні Михайла Всеволодовича. Номінальне князювання ж його малолітнього сина, голод, нерозв’язання багатьох значущих внутрішньоміських та навколоновгородських проблем підірвали у них віру у всесильність далекого Чернігова.
Новгородська низова демократія попросила Ростислава покинути місто, водночас відбулись вибори нового посадника і тисяцького. Переможна «чернігівська» партія чиновництва та боярства зазнала звичного для Новгорода побиття, приниження і грабунку.[46] Значна їх частина на чолі з скинутим посадником Водовиком перебралася до Чернігова, що дуже занепокоїло переможців, які повернули раніше видвореного Ярослава.11 Згуртована новгородська колонія вигнанців і втікачів від голоду,12 оселившись на Придесенні, перетворилась у потенційне вогнище небезпеки. Будь–яке коливання амплітуди новгородських настроїв у бік від Ярослава вона могла використати на свою користь. Восени 1231 року Чернігово–Сіверщина тому не випадково зазнає нападу з півночі. «Ходи Ярослав ратію на Церниговскую волость с Новгородци, — повідомляє літопис, — и с всею властью своею на Міхаила, и пожьже Шереньск, и стояв под Мосалском и вспятися вспять, истратив обилія много».[47]
Невдалий похід, все ж певною мірою налякав новгородських вигнанців. Вони шукали прихистку і в інших місцях, зокрема Пскові. Опозиціонери, незважаючи на розпорошеність сил, намагалися і здаля впливати на події в Новгороді. Вони загітували зайняти новгородський стіл Святослава Трубчевського. Та і ця чергова спроба вигнанців зазнала поразки.
Кількарічній конфронтації, підозрам у підступній політиці (через суперечності, нестихаючу боротьбу новгородських партій) ворогуючі князі вирішили покласти край у 1233 році шлюбом дітей. У Ярослава був п’ятнадцятирічний син Федір, у Михайла Чернігівського — дочка Феодулія, якій виповнився 21 рік. Весілля, на яке з’їхалися миритися–пирувати князі, всупереч їх волі перетворилося в трагедію.
