Планета трьох сонць | страница 22
— Це слушно, — погодився Навратiл. — Ми вирушимо в дорогу негайно.
Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю — звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.
Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.
— В цьому напрямку ми далеко не проберемось, — сказав Северсон, що йшов перший. — До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.
— Вiрно, — погодилась Алена. — Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.
Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.
Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.
— Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.
— Хочеш, нарву тобi букет? — запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.
— Надзвичайно! — здивувався Мадараш. — Скидається на те, що вона плаває в повiтрi.
— Мабуть, вона легша за нього, — мiркувала Алена. — Зараз ми перевiримо, чи так це?
Дiвчина витягла з сумки механiчну пилку i перерiзала стовбур на рiвнi своєї голови. Велика квiтка легенько затремтiла i, як повiтряна куля, повiльно попливла догори.
— Неймовiрно! — вигукнув Северсон. — Я почуваю себе, як увi снi.
Вiдрiзавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крiзь збiльшувальне скло.
— Таємницю вiдкрито! Такий букет можеш менi вiльно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клiтини цiєї рослини наповненi якимсь легким газом.
— Лишiть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики! — зауважив Навратiл. — Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.