— Красиво ти собi малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-мiнiстром i воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Пiфагора i навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш менi поради, — чисто як новоспечений президент!
— Ну, побачимо!
* * *
«Промiнь» наблизився до Кварти настiльки, що коричнево-зеленi материки та темно-блакитнi моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.
Навратiл i Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопiв. Бiльшу частину суходолу вкривали лiси. Узбережжя, скiльки сягало око, були пустельнi. Нiде анi найменшого слiду мiст чи будь-яких iнженерних споруд.
— Будемо сiдати на море? — запитав Северсон.
— На море? — Навратiл випростався i потер очi, втомленi тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсiм не сiдати.
— Чому?
— Пробачте, я висловився не досить точно. Звiсно, я за те, щоб приземлитись, але не «Променем». Корабель може зазнати катастрофи, i тодi важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робiнзонами — навряд чи варто.
— Отже, ви пропонуєте вiдвiдати Кварту допомiжним лiтаком, а «Промiнь» перетворити на штучний супутник планети?
— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проектi польоту. «Промiнь» буде зручною перехiдною станцiєю в безповiтряному просторi, звiдки в першу-лiпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас вiн служитиме досконалою обсерваторiєю та радiоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, пiдтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кiлькох мух побивахом!».
— Блискуча iдея! — посмiхнувся Северсон.
— Але не оригiнальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб вiн починав пiдготовку?
— Це залежить тiльки вiд вас! — Навратiл пiдморгнув по-змовницькому i поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогоднi наш капiтан, на якого ми звiряємось.
Скоро по тому весь «Промiнь» ожив, як розворушений мурашник. Вiдчинились бiчнi дверцята, i з зорельота вийшли в безповiтряний простiр люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикрiпленими ще три допомiжнi ракетнi лiтаки. Вiдчинився i головний вантажний люк. В ньому з'явились двi людини, якi тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерiгача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали нiяких зусиль. Але так воно й було насправдi: в мiжпланетному просторi найважчi вантажi майже зовсiм невагомi, тут не почувається сила тяжiння.
