Къ сожалѣнію, по русскому обычаю, все это коверкается, уменьшается, прибавляется и т. д. Въ стихотвореніи «Что печально глядишь?» находится подобный куплетъ, состряпанный русскою безграмотностью:
И далѣе — ничего.
Болѣе чѣмъ другимъ посчастливилось «Пѣснѣ про царя Ивана Васильевича».
Лубочныя картинки, изображающія малороссійскаго кобзаря, или запорожца, до-сихъ-поръ встрѣчаются въ малорусскихъ хатахъ. Предметовъ изображенія не много: самъ казакъ, играющій на бандурѣ, пасущійся конь, и вдали повѣшенный къ верху ногами жидъ — «рандарь», или «мостивый панъ» полякъ. Подпись довольно длинная, но чтобы показать ея достоинство, мы приводимъ ее здѣсь вполнѣ, какъ образецъ малорусскихъ подписей, имѣющихъ общественное значеніе.
Дивися та гадай, та ба, не вгадаешъ,
Відкіль родомъ и якъ зовуть, ні чичиркъ не взнаешъ.
Кому трапилось хоть разъ у степу гуляти,
То може той и прізвище мое угадати.
Въ мене имя не одно, а есть іхъ до ката:
Такъ зовуть, якъ набіжишъ на якого свата.
Жидъ зъ біди за рідного батька почитае,
Милостивимъ добродіемъ Ляхъ називае;
А ти якъ хочъ назови, на всё позволяю,
Аби тілько не крамаремъ, бо за те и полаю.
Відкіль я родомъ взявся на світі,
Всякій зъ васъ хоче знати приміти.
Жінокъ въ Січі не мае,
Всякъ те добре знае.
Хиба скажешъ — изъ риби родомъ,
Або съ пугача дідъ мій плодомъ.
Но въ томъ себе милишъ
И на криво цілишъ.
У насъ сугакові тілько сліди,
А дикиі кони намъ сусіди,
А Дніпрове стремя —
То наше племя.
Трохи Ляхва угадала,
Що лошака даровала.
Глянь на гербъ сей знаменитий, —
Вінъ висить на дубу обвитий.
Правда, якъ кінь въ степовій воли,
То такъ козакъ не безъ долі:
Куди схоче, туди скаче,
За козакомъ ніхто не заплаче.
Гай-гай! якъ я бувъ молодъ, що въ мині була за сила!
Ляхівъ нещадно бьючи, рука и разъ не зомліла.
А теперъ и вошъ дужча відъ Ляха здаетця:
Плечи и нігти болятъ, якъ день попобъесся.
