(то есть Шептицкого — М. Б.)»
Директория во главе с Винниченко и Петлюрой поспешила установить с Ватиканом дипломатические отношения. Послом от Директории в папскую столицу поехал друг митрополита, магнат граф Михаил Тышкевич, представитель высших кругов польской аристократии.
Владыка не ошибся, докладывая о готовности дорвавшихся до власти националистов ввести унию и назначить самого Шептицкого «патриархом всея Украины». Это подтверждает и рассказ бывшего премьер-министра Директории Владимира Чеховского:
«У Директорії і в її уряді не було розбіжностей у тому, як розв’язати церковну проблему на Україні. Всі сходились на тому, що нам необхідно зробити церкву автокефальною. Проте в цьому питанні ми натрапили на великий спротив православних епіскопів України. В 1918 році собор епіскопів України категорично висловився проти автокефалії української православної церкви, заявивши про свою вірність новообраному всеросійському патріархові. З огляду на це уряд Директорії вирішив ввести автокефалію державним законом. Державний акт про автокефалію ми оголосили в Києві 1 січня 1919 року, зазначивши, що українська автокефальна церква з її духовною ієрархією ні в якій залежності від патріарха всея Русі не стоїть. Але православні епіскопи України ігнорували державний акт про автокефалію. В зв’язку з цим в урядових колах Директорії у декого виникла ідея створення українського патріархату з покликанням на патріарха львівського митрополита Шептицького. Розуміється, по суті мова йшла про введення унії, але слово унія якось випадало у тих, хто обстоював ідею створення українського патріархату на чолі з Шептицьким. А обстоювали цю ідею наші брати галичани — урядові представники ЗУНР, яких з часу договору у Фастові понаїздило в Київ багато. Особливо відзначався в цьому галицький діяч Лонгин Цегельський, який після з’єднання ЗУНР з УНР увійшов в уряд Директорії як заступник міністра закордонних справ… Ідеєю створення українського патріархату на чолі з Шептицьким, тобто введенням унії, були захоплені і Петлюра, і Винниченко, які вбачали в цьому найкращий засіб позбутися впливу «чорносотенного російського православного духовенства».
Именно «галицький діяч» Лонгин Цегельский, который работал в созданном австрийской разведкой «Союзе освобождения Украины», уже в качестве заместителя министра иностранных дел Директории настойчиво рекомендовал направить послом в Ватикан друга Шептицкого, Тышкевича, что и было исполнено.
