Доклад Шептицкого о ситуации в России и Украине вызвал сенсацию в Ватикане. Выполняя приказ Бенедикта XV, конгрегация по чрезвычайным церковным делам анализировала положение церкви в Российской империи с политической точки зрения, конгрегация по пропаганде веры разрабатывала планы обращения россиян и украинцев в католицизм; консисторская конгрегация, своего рода отдел кадров Ватикана, готовила кандидатов для «апостолизации» территорий Российской империи.
Но тут 25 октября (7 ноября) 1917 года Временное правительство было свергнуто. Государственная власть в России перешла в руки Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов.
Тогда Габсбургская империя сосредоточила свое внимание на Украине. Вена с воодушевлением восприняла подписание Центральной Радой сепаратного мира с кайзеровской Германией. Об этом свидетельствует письмо Карла I главе делегации Австро-Венгрии на переговорах — графу Чернину: «Глубоко взволнован и обрадован известием о подписании мира с Украиной, выражаю вам от всего сердца свою благодарность за целенаправленный и успешный труд».
Через несколько недель владыка уже выступал в австрийском парламенте, где уверял всех, что «украинцы смогут лучше всего обеспечить свое национальное развитие только под крыльями Габсбургской империи».
Митрополит Шептицкий считал, что даже после того, как немцы «трагически» оставили земли Украины, еще не все утеряно. Гетмана сместили, но власть попала в руки «національних елементів». «Важливо те, — писал митрополит Шептицкий, — що уряд Директорії не залишився осторонь і церковної справи. 1 січня 1919 року цей уряд оголосив закон про автокефалію української православної церкви, наслідки якого матимуть для нас велике значення. Закон про автокефалію кладе край згубному впливові на Україні з боку російського православ’я. Але виняткове значення для нас має таке питання: за нашою порадою український уряд Директорії вирішив порушити клопотання перед апостольським престолом про встановлення дипломатичних стосунків…»
Докладывал Шептицкий папе римскому и об «Акте злуки». «Керуючись інтересами святої нашої церкви, — сообщал папе Шептицкий, — я дав благословення і на оголошення акту про з’єднання України, хоч і вважав це з’єднання передчасним. Треба було вичекати, поки на Україні буде повністю зліквідована загроза більшовизму і зміцніє влада здорових українських національних сил… У справі створення української державності поки що не доводиться жалкувати за жодним кроком, що я зробив у вихорі подій, може, і не завжди обережно, але завжди з єдиною метою сприяти поступуванню нашої святої церкви. Про це свідчить таке виняткової ваги секретне повідомлення з Києва, щойно мною одержане: «Скоро, скоро на Україні восторжествує унія. Українські державні провідники, прагнучи відгородити Україну від згубного впливу Москви, обмірковують питання про введення унії урядовим порядком згори, шляхом створення українського патріархату. На патріарха всієї України буде покликано вашу екселенцію…
