Я розмовлявз одним моїм знайомим із курських агрономів, так він каже[8]: «Я стал сомневаться, что агрономия – специальность. Это – что-то вроде политики, завтра меня, агронома, могут снять с должности заведующего совхозом и назначить на мое место бывшего милиционера или молотобойца. Почему не выдвигают молотобойцев на врачей и инженеров, если они не окончили соответствующих школ?» Про що це говоре? Це говоре про те, що люди, коли їх не так лікують, то вони кричать, а наша земля – вона не кричить, не скаржиться, що з нею не так поводяться. Серед радгоспівської господарської касти е є міцна спайка, і снує на кожному кроці протекціонізм. На агрономів господарників врадгоспах провадяться переслідування з боку «практиків», і через те що цих практиків більше, то майже завжди агронома буде положено «на чотири лопатки». Практики – люди, які скоріше можуть поламати своє самолюбство в принципових питаниях, вони не так реагують на моральні болі, коли доводиться їм вислухувати ті чи інші, правдиві і неправдиві спостереження з боку вищого начальства, а тому ця категорія господарників більш живуча, більш «приємлема» для начальства. Агроном має свої погляди, ініціативу, хоче, щоб з ним рахувалися як з знавцем тої спеціальності, яку чоловік вивчав, а в цукровій промисловості зараз більше «пожирай начальство глазами, а разговаривать не смей!» А коли агроном заартачиться, його виживуть все рівно: мало до чого можна причепитися в господарстві![9]
Боимся, читатель находится в совершенном недоумении: где же видим у Петра Степановича новое мировоззрение, из-за которого ему, читателю, предлагают даже изучить украинский язык?
Насчет украинского языка не беспокойтесь, он еще понадобится нам по ходу нашего повествования. А что касается нового мировоззрения, то оно проявляется в историческом оптимизме Петра Степановича. Если бы, например, у вас были в ту пору такие служебные обязанности, что вам пришлось бы поинтересоваться содержанием письма Петра Степановича, то, мы уверены, вас бы прямо-таки насторожил его критический тон в отношении кадровой политики в советских совхозах. А ведь мы еще не все процитировали. Петр Степанович обнаружил, например, еще какой-то «протекціонізм, часто зв'язаний з національністю. Ми можемо прослідкувати по деяких цукроварнях такі випадки, що коли прослужить років чотири або п'ять на одній цукроварні адміністратор або управитель, директор і взагалі впливова людина, скажемо, за національністю поляк, то ми можемо спостерігати як на ту цукроварню поступово припливають теж поляки, яких за термін чотирип'ять років можна налічити десятками. А до того часу поляків не було. Я не хочу тут бути ворогом нацменів, але кажу, що коли розглядати під кутом зору приймання на посаду, то безумовно це одна з болячок того ж нездорового протекціонізму
