— Вони називаються лімерики, — пояснила Матильда. — Цей був симпатичний. Такий смішний.
— Він досить відомий, — сказала міс Гані, забираючи книжку й повертаючись до свого стола. — Дуже важко написати дотепний лімерик, — додала вона. — Вони начебто простенькі, але насправді зовсім не такі.
— Я знаю, — погодилася Матильда. — Я кілька разів пробувала, але в мене нічого доброго не виходило.
— Ти пробувала писати лімерики? Справді? — ще більше здивувалася міс Гані. — Матильдо, я дуже хотіла б почути якийсь лімерик, що ти написала. Чи можеш для нас щось пригадати?
— Та, власне, — завагалася Матильда, — я намагалася скласти один про вас, міс Гані, поки ми тут сиділи.
— Про мене?! — вигукнула міс Гані. — То ми обов’язково повинні його почути!
— Міс Гані, мені не хотілося б його декламувати.
— Будь ласка, прочитай нам, — попросила міс Гані. — Я обіцяю, що не ображуся.
— Боюся, що образитесь, міс Гані, бо я задля рими використала ваше ім’я, тому й не хочу декламувати.
— А як ти знаєш моє ім’я? — здивувалася міс Гані.
— Перед тим, як ми зайшли, я чула, як інша вчителька до вас зверталася, — пояснила Матильда. — Вона назвала вас Дженні.
— Я обов’язково мушу почути цей лімерик, — наполягала міс Гані, сяйнувши усмішкою, що бувало дуже зрідка. — Встань і продекламуй.
Матильда неохоче встала й дуже повільно й боязко продекламувала свій лімерик:
Ми всі задаємо щоденні
питання про вчительку Дженні:
«Чому це у неї лице, мов у феї,
казкове?» Дива незбагненні!
Бліде привабливе обличчя міс Гані вкрилося густим яскравим рум’янцем. А тоді вона ще раз усміхнулася. Тепер її усмішка була значно ширша й відверто задоволена.
— Що ж, Матильдо, дякую, — сказала вона не приховуючи усмішки. — Хоч це й неправда, але лімерик дуже добрий. Господи, треба його запам’ятати.
З третьої парти донісся Лавандин голос:
— Гарно. Мені сподобалося.
— І це все правда, — додав хлопчина на ім’я Руперт.
— Звичайно, правда, — погодився Найджел.
І ось уже увесь клас почав пройматися теплом до міс Гані, хоч досі вона майже ні на кого, крім Матильди, ще не звертала уваги.
— А хто тебе, Матильдо, навчив читати? — поцікавилася міс Гані.
— Та я сама навчилася, міс Гані.
— А ти вже читала сама якісь книжки — я маю на увазі дитячі книжки?
— Я прочитала ті книжки, що є в громадській бібліотеці на центральній вулиці, міс Гані.
— Вони тобі сподобалися?
— Деякі дуже, — зізналася Матильда, — а інші були, на мою думку, доволі нудні.
— Назви якусь, що тобі сподобалася.
