7.2. Методи і моделі оцінювання вартості програмного забезпечення
Методи і моделі оцінювання вартості ПЗ можна розділити на дві групи: неалгоритмічні методи і алгоритмічні моделі. До неалгорит-мінних методів належать Price-to-win, оцінка ПЗ Паркінсона, експертна оцінка, оцінка за аналогією. До алгоритмічних моделей, належать SLIM і COCOMO.
Суть неалгоритмічних методів полягає в тому, що при оцінюванні вартості ПО використовуються певні схеми і принципи, а не математичні формули. Нижче проаналізуємо ці методи.
Price-to-win. Метод грунтується на принципі «клієнт, завжди має рацію». Суть методу полягає в тому, то незалежно від передбачуваних реальних витрат на розробку проекту, оцінка вартості ПО коригується відповідно до побажань замовника. Price-to-win фактично є політикою проведення переговорів з клієнтом, тому оцінювання часто застосовується компаніями, що не мають засобів для якісного оцінювання проектів. Застосування методу може мати для розробника певні негативні наслідки: брак ресурсів для виконання проекту, невиконання термінів здачі проекту і як результат — втрата контракту або банкрутство.
Оцінка за Паркінсоном. Метод грунтується на принципі «Обсяг роботи зростає так, як це потрібно, щоб зайняти час, виділений на її виконання». Принцип, пізніше названий «законом», був уперше висловлений С.Н. Паркінсоном і описував природу взаємодії бюрократичної системи в адміністративних інститутах, відображаючи процес неефективного використання ресурсів. У застосуванні до розробки програмних проектів закон Паркінсона використовується у вигляді такої схеми: щоб підвищити продуктивність праці розробника, слід зменшити час, відведений на розробку.
Експертна оцінка. Метод грунтується на принципі експертної оцінки і застосовується в таких проектах, що використовують нові технології, нові процеси або вирішальні інноваційні завдання. До процесу оцінювання залучаються інженери-розробники, які самі оцінюють частину проекту, що займається ними. Після цього скликаються збори, на яких результати окремих оцінок інтегруються в єдину, цілісну систему. Припущення, на яких грунтувалася оцінка окремих експертів, заносяться в протокол і відкрито обговорюються. При опитуванні експертів використовуються Дельфійськая методика або розширена методика, орієнтована на приведення експерті» до консенсусу. У результаті досягається баланс оцінки при інтеграції окремих компонентів у загальну систему. Далі йде чергова стадія компонентного оцінювання, і у межах збільшення кількості ітерацій точність оцінки збільшується.
