Я відчув, що Лонгин поніс важливі новини, бо чому так рано прийшов сюди? Я не помилився, бо вкоротці Льоньо (всі ми його так кликали) вийшов із хати і, вже не поспішаючи, оповів мені, що бачив, як везли на поліцію арештованих селян, як люди оповідають, що горіли цілу ніч скирти, і взагалі, що останньої ночі щось дуже страшного сталося коло Кривого.
Я слухав і дуже дивувався, але нічого не говорив, бо в моїй голові вихром кружляла думка про те, як зорієнтуватися в положенні в повіті і як забезпечити арешт членів повітового проводу?
Льоньо все сказав, що знав, і відійшов. Час було кінчати роботу, й пані Оля Маланяк покликала мене на сніданок. Коли ж я ішов з дир. Маланяком до Союзу, він запитав мене:
– Богдане, чи тобі оповідав Льоньо про Криве?
– Так, оповідав.
– І що ти на те?
– Колонізація наших земель – це страшна справа, щось треба було робити, щоб легко не могли здійснити свого пляну поляки.
– Чи ти думаєш, – говорив далі директор, – що Союз може теж потерпіти? В разі ревізії поліція нічого не знайде?'
– Пане директоре, будьте спокійні!
– То добре. Тільки боюся, що можуть більше людей арештувати.
– На те ми приготовані.
В бюрі вже працівники були на своїх місцях, працювали, але між ними теж ішла якась жвава дискусія.
Коли директор пішов до своєї канцелярії, панна Ліда Метельська перша заговорила до мене:
– Богдане, добре що ти прийшов. Ти нам скажеш свої припущення щодо подій останньої ночі. Бо пан маґістер Іван Костюк думає, що підпали і все інше – це польська провокація, щоб підготовити ґрунт до арештування свідомого елементу серед українців. Свої припущення обґрунтовує пан маґістер Костюк тим, що в повіті був спокій і взагалі не помічались якісь значні дії ОУН, може, в околиці взагалі немає організації, а якщо є, то слабо зорганізована. Ми, – продовжувала панна Ліда – маючи на увазі ще інж. Романа Пачовського і Льоня Маркова, – думаємо, що це робота Організації.
Тяжко було мені в тій справі забирати слово, але годі було мовчати, тож я почав:
– Чи ОУН існує в повіті, чи ні, того я не знаю. Але як мені оповідав вранці Льоньо, акція була поважна і боляче вдарила поляків. Палити двір, демолювати колонію – це не те, що підкинути поліцією якісь летючки і з тієї причини повести арешти. Гадаю, що акцію провели українці, які вже мають досить тих насланих колоністів. Та врешті, чи можна дозволити на віддачу всіх посілостей полякам? Нарід відчуває смертельну загрозу для свого існування на власній землі, тому теж відповідно борониться.
