В придачу приведём и более поздний галичанский «официоз». А именно документы Западноукраинской Народной Республики (ЗУНР) 89-летней давности. Написанные тогдашней деловой формой надднестрянского диалекта!
«Західно-Українська Народня Республіка. Державний Секретаріят Військових Справ. № 11 — Окружні команди подадуть спис офіцерів і стан мужви що 10 днів.
Наказ з дня 16, падолиста 1918. До всіх окружних команд.
Всі військові окружні команди мають безпроволочно подати поіменний спис всіх офіцерів дотичного округа, що повнять службу в українськім війську, увзглядняючі слідуючі рубрики: 1) Військовий степень, 2) імя і назвище, 3) службове приділеннє, 4) студії цівільні і військове вишколеннє, 5) місце і дата уродження, 6) національність, 7) увага.
Рівнож мають команди подати рівночасно стан підофіцерів і мужви та запотребованнє офіцерів і підофіцерів з зазначеннєм, до якої служби потрібні.
Такі звідомлення мають посилати окружні команди що десять днів на адресу Державного Секретаріяту Військових Справ.
Львів, дня 16, падолиста 1918. Державного Секретаріяту Військових Справ: Вітовський, полковник в. р.».[18]
Впечатление такое же, как и от предыдущего (поэтического) отрывка!
На надднестрянском диалекте отображено творчество многих прикарпатских литераторов. В первую очередь — самого выдающегося галицкого литератора (прозаика, поэта, драматурга и публициста) И. Я. Франко. Произведения его были в 1920 х — 1930 х гг. переведены в Харькове и Киеве на литературную (собственно украинскую) форму и в таком виде с тех пор издаются. Во время 150 летнего юбилея Великого Каменяра львовский еженедельник «Ї» требовал начать переиздание произведений Франко языком оригинала. Редакция журнала считает, что литературная шевченково-гринченковская (на базе полтавско-черкасского диалекта) норма украинской мовы не должна быть единой. Среди части галицкой общественности существует мнение, что параллельно должна существовать и «надднестрянская литературно-деловая форма „украинской“ мовы». Как говорят многие во Львове «есть не наша украинская мова», но существует и «наша украинская мова».
Но ведь последняя же — фактически надднестрянская мова!
Развитие восточнославянского лингвогенеза представляется следующим образом.
1) 5 — нач. 7 вв. н. э.
Функционирование восточно-славянского (антского) диалекта позднепраславянского языка. Его территориальное расширение. «Первое шахматовское» восточнославянское лингвистическое единство.
