Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Шкода й праці… (1844)
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі… (1844)
Итак, рая нет. Но Бог все-таки существует (как это возможно - пойми, кто сможет!). И Он объявляется сообщником человеческих преступлений. Логика простая: "Каин убил Авеля. Кто виноват? Правильно: Создатель". Железная логика (или скорее дубовая?).
В 1844 году Шевченко пишет:
Пошлем душу аж до Бога;
Його розпитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе…
Може й бачить, та помага,
Як і оті гори…
Через год продолжает:
Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать,
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже утомлений?
І нам даси жити!
Постепенно Господь превращается в главного обвиняемого:
Боже! Боже! Даєш волю
І розум на світі,
Красу даєш, серце чисте…
Та не даєш жити. (1847)
Всеведущий поучает Создателя:
Бог не знає, що діється
В нас на Україні.
А я знаю…
Помещики грешат напропалую,
А Бог куняє. Бо се було б дивно,
Щоб чути, бачить - і не покарать.
Або вже аж надто долготерпеливий…
А Бог хоч бачить, та мовчить,
Гріхам великим потурає…
Шевченко проклинает людей, проклинает Бога и обвиняет в этом… Его же:
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим,
Людей і Бога не прокляв!
Богоискательство продолжается:
Шукаю Бога, а находжу
Таке, що цур йому й казать… (1848)
… талану Господь не дав…
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив Святого Бога. (1849)
… Не благай, бо пропаде
Молитва за Богом.
Не поможе милий Боже,
Як то кажуть люди…
… Нема слов
В далекій неволі!
Немає слов, немає сльоз,
Немає нічого.
Немає навіть кругом тебе
Великого Бога! (1850)
И, тем не менее, без Него не обойтись. Иначе некого будет обвинять:
Бо без твоєї, Боже, волі
Ми б не нудились в раї голі.
А може й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами
Та може, радишся з панами,
Як править миром!…
… Звичайне, радость та хвала!
Тобі, єдиному, святому,
За дивнії твої діла!
Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі…
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!
Шевченко констатирует, что теперь хвалить Бога для него не свойственно:
