Storona | страница 9

На первую страницу

Як Володимир,

як Богдан

Хмельницький,

він

продовжив тему

Того хресту,

що Богом дан —

Це,

тобто рух

за Україну,

За незалежність

– боротьбу,

Яка триває

ще понині,

З якою я

в житті

теж йду[25]» —

Секунда паузы

и мигом

Євген учителю

вопрос

На встречу

движет

слово тихо,

Но четко,

не бубня

под нос:

«Дмитро Сергійович,

будь ласка,

У мене є

питання,

я…

Все ж

зрозуміти

дуже важко

Сьогодні що

за боротьба?

Країна

наша

незалежна

У нас

немає

ворогів[26]».

«З цієй

репризой

обережно![27]» —

Учитель

громко

надавил:

«Ця боротьба,

триває досі!

Вона була

і буде ще.

В колишніх

літах, в цьому

році.

Та ворогів

багато є.

Я пам’ятаю

рік четвертий,

Я пам’ятаю

листопад,

Коли

у Києві

нарешті

Ми вийшли

всі

як на парад.

Із помаранчевим

єднанням

Проти

бандитів,

москалів

Ми

показалися

здоланням,

Ми

у Європу

йшли в надрив.

Чому в надрив?

Є перепони…

Тому що є

минулість та —

Радянські

Сталінські

ікони,

Схід України,

як мета

Бути

з Росією

в обіймах,

Що катувала

гидко нас

Голодомором

так надійно,

Щоб все зламати,

кожен раз

Росія

буде

нас давити,

Тому

повинні

берегти

Цю незалежність —

наші квіти

І у Європу

далі йти![28]»

22

Євген пришел

домой

из школы

На кухне

маму

он застал.

Она

сидела

с телефоном,

А он

унесся

быстро в зал.

«Ти почекай,

синочку

швидкий,

У мене батько

на зв’язку![29]» —

Марія

радужной улыбкой

Кричит

поспешному юнцу.

«Ти з ним

по «нету»

розмовляєш[30]?» —

Спросил

так

нехотя Євген,

Как будто

в сумрачной

печали,

Он находился

среди стен.

«Що-що

ти кажеш,

я не чую,

Давай сюди,

немає сил

Та обмаль часу[31]»

– нежной бурей

Марія

к сыну

шлет посыл

Ведь видит

женщина,

не хочет

Её малец,

с отцом побыть,

Обиду держит

и нарочно

Не станет

дальше говорить.

И он не стал,

а просто вышел,

Что же поделаешь

в тот час,

Когда отец

юнцу не слышен,

А только жив

о нем рассказ?

Євген,

все ж любит

папу сильно,

Но хочет,

чтоб

он рядом был,

А так болтать,

через

мобильный

В нем нет

желания

и сил.

Он собирает

свою

форму —

В рюкзак

кладет

то кимоно,

Ему

которое

так в пору,

Он тренировки

ждет давно.

23

Теперь Євген

заходит в додзё[32]

Среди народа

брат Тарас,

А сердце

в радости

всё бьётся

И слышен

тренера указ:

«В наступний рік

нас всіх

чекає

Державний кубок

із дзюдо.

Я хочу,

щоби

в цьому залі

Мокріло

ваше

кімоно[33]»

Надел Євген

своё дзюдоги[34].

Татами

выразил поклон

Теперь

работа на пороге

И от падений

сладок звон.

Дзигоро Кано,

муж создатель

Борьбы

прекраснейшей дзюдо,

Как постоянный созерцатель

В портрете

лик

висит его.

24

А что такое спорт,

как дело?

Зачем он нужен

нам

сейчас?

Практичность

прошлых

лет

истлела

Из

состязаний

на показ.

Ведь раньше

были

актуальны:

Стрельба из лука,

бег,

борьба.

Они

показывали

славно,

Какой

в бою

взойдет страна.

Ведь спорт

Перейти на страницу