От всех этих мыслей так грустно стало, что захотелось всплакнуть. Но вместо этого я начала напевать себе под нос песенку, которая соответствовала настроению. Про чужую историю любви, которая закончилась ничем. Как, впрочем, в реальной жизни часто и происходит.
- Ты поешь? - удивилась Миранда.
- Эм... Да так. Просто напеваю, - смутилась я.
- Спой громче, идти скучно. Мужчины заняты своими разговорами, эта парочка лишь собой и любуется. А мы, как бы, и не у дел. Спой, пожалуйста, - попросила она, умильно состроив рожицу.
- Она грустная. И на незнакомом тебе языке, - не проняло меня. Веселое настроение возвращаться и не думало. Хотя обижать девушку также не входило в мои планы.
- Ничего страшного. Песня - это в любом случае хорошо. А потом, если захочешь, вкратце скажешь мне суть песни. Да и я знаю несколько языков, - попросила она. Ну, что ж. Жаль, конечно, что без музыки, но, думаю, и так будет неплохо. Да и приятней петь не приглушая голос. И я запела, все также продолжая путь рядом с Мирандой, стараясь не отставать от остальных.
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти.
Відчинені серця, щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити.
Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо.
Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А одже неодмінно летіти.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
У скронях вітер свище.
Не обіцяй, навіщо?
Не обіцяй, не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе.
І раптом все змінилось навколо
Проблеми, ціни, сни сподівання
Роз'їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім.
Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити.
Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні, тисячі, вас мільйони
В Ізраїлі, Канаді, на Кріті.
Є спогади про те, як було все
Надії є на те, як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани, ми люди.
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє-моє завтра
