Параска мала войовничу вдачу, командувала не тільки Прокопом, а й пожежниками району, які «добровільно» копали їй город, сапали картоплю і навіть бавили дітей. І ще Параска любила говорити: «ми — артилеристи», «наша команда». А взагалі сусіди в Мірошника були славні. Та спокій тривав недовго.
Якось узимку Роман Мірошник вирвався на кілька днів до Харкова, щоб провідати батьків, які жили у невеликому будиночку на Холодній горі. Тут мешкали також дві заміжні сестри. Батько все ще працював на заводі, а мати ледве встигала дати раду багаточисленниому сімейству і дуже переживала, що так нещасливо склалося життя її єдиного сина.
— Та Льолька була хвойдою, хвойдою і зосталася, — це про колишню невістку, — і викинь ти її з голови, Ромцю. Цього товару — скільки хочеш, ще знайдеш на свою голову.
Та найбільше тривожило матір те, що Роман жив один: це ж збожеволіти можна самому в чотирьох стінах. Після довгих роздумів вона вирішила, що треба негайно викликати свого тата, а Романового діда, який самітно жив у селі аж за Курськом. Дід написав, що село зруйноване вщент, другий рік зимує в землянці і за своє дальше існування відповідальності не несе.
— Візьми, Ромцю, до себе діда Юхима, вдвох буде веселіше, — казала мати, — він і зварить, і слово скаже. До себе забрала б — так, бачиш, яка тіснота.
Так з’явився в Ольвіополі дід Юхим. Роман його бачив за все життя, може, разів зо три, коли приїздив у гості з матір’ю. ЦІ відвідини завжди припадали на якесь свято, дід на радощах випивав добру чарку і грав на балалайці. Так і не довелося Романові побачити свого діди тверезим.
Дід Юхим приїхав до Романа під Новий рік. Мірошник зустрів його на станції і привів у свою кімнату, де вже стояло друге ліжко. Дід Юхим критично оглянув секретарське помешкання, плюнув на підлогу і сказав:
— Це — їрунда, Ромка. Я думав, що ти тут не так живеш.
— Отак і живу, — посміхнувся Роман, спостерігаючи за невеличкою метушливою постаттю діда.
Дід був маленький, але кремезний, борода акуратно підстрижена, волосся на голові розділене рівненьким пробором і змащене чимось блискучим. На дідові були добрячі валянки, чорні плисові штани, синя косоворотка, жилетка і піджак у білу смужечку. З полотняного мішка дід Юхим вийняв стару балалайку, невеличку ікону Миколи-чудотворця, білизну, хромові чоботи, поклав усе це в шафу, а ікону повісив на гвіздку.
— Яке буде вгощеніє, Ромка? — Дід сів за стіл і розстебнув жилетку.
— Зараз, діду, — сказав Мірошник і вийшов у невеличку кухню.
