Приїжджі в Золоту Орду князі часом місяцями очікували дозволу зустрітися з Батиєм. Всі його підлеглі вимагали подарунків, запопадливої вірнопідданості. Прибулих за «ярликом» очікувала принизлива для них церемонія виконання ординського ритуалу: щоб потрапити до хана, треба було пройти між вогнями, вклонитися кущу, ідолам, вогню, сонцю.[20] Князі та посли мали стояти перед Батиєм на колінах.[21] Можна було б взяти під сумнів детальні житійні описи вбивства Михайла Всеволодовича через його безкомпромісність, небажання виконати те, що від нього вимагалося як залежного князя, і трактувати їх як гіперболічні агіографічні церковні легенди, які переслідують свою мету. Підстави для подібних висновків дійсно начебто є. Великий князь Ярослав Всеволодович, який виконав беззастережно ритуал приниження, був отруєний[22] ординцями 30.ІХ.1246[23] року, тобто його смерть настала лише на десять днів пізніше Михайла Всеволодовича. Після загибелі обох цих князів у Золотій Орді гине у 1246 році й Андрій29 Мстиславович[24] удільний чернігівський князь, який, очевидно, претендував на Чернігів.
«У всіх завойованих царствах вони без затримки вбивають князів та вельмож, які викликають острах, що коли–небудь можуть вчинити який–небудь супротив», — писав угорський монах Юліан,[25] подорожуючи захопленими монголо–татарами землями у 1237—1238 роках.[26] Такий же свідок їх діянь Плано Карпіні уточнює–зазначає, що задум монголів «полягає в тому, щоб їм одним панувати на землі, тому вони вишукують всяку можливість, аби убити знатних осіб».[27]
На щастя, версії й міркування щодо загибелі Михайла Всеволодовича не обмежуються лише житійною літературою, яка творилася за визначеними церковними канонами. Нотатки Плано Карпіні, який разом з послом якогось чернігівського князя побував через 8 місяців після загибелі Михайла Всеволодовича (20 вересня 1246 року) в орді Бату–хана, досі багатьма дослідниками з певних причин30 не брались до уваги. Тим часом вони спростовують багато тверджень, припущень щодо згаданої теми.
Католицький монах–домініканець у 1247 році нотував те, що бачив і чув від безпосередніх свідків дій монголо–татар у Києві, Золотій Орді. Його свідчення про Михайла Чернігівського позбавлене художнього вимислу і первинніше всіх наступних редакцій житій, сказань про князя–мученика.
Посланець папи Інокентія IV, дивуючись віруванням ординців, детально оповідає про почитания ними ідолів. Серед них він виділяє особливий, який монголи роблять для імператора, і «приносять йому багато дарів».[28] «Присвячують йому також коней, — далі зазначає автор, — на яких ніхто не ризикує сідати до самої їх смерті. Присвячують йому також й інших тварин, і якщо вбивають їх для їжі, то не зачіпають у них жодної кістки, а спалюють вогнем. У полудень вони також вклоняються йому як Богу і змушують вклонятися деяких знатних осіб, які їм піддалися. Звідси недавно трапилось, що Михайла, який був одним з великих князів Руських, коли він відправився на поклін до Бату, вони змусили раніше пройти між двох вогнів; після вони сказали йому, щоб він вклонився у полудень Чінгіз–хану. Той відповів, що охоче вклониться Бату і навіть його рабам, але не вклониться зображенню мертвої людини, оскільки християнам так чинити не годиться. І, після неодноразових вказівок вклонитися і його небажання, вищезгаданий правитель передав йому через сина Ярослава, що він буде вбитий, якщо не вклониться. Той відповів, що краще бажає умерти, ніж зробити те, чого не слід чинити. І Бату послав одного охоронця, який бив його п’яткою в живіт проти серця так довго, поки той не сконав. Тоді один з його воїнів, який стояв тут же, підбадьорював його, кажучи: «Будь твердий, бо мука ця недовго триватиме, і відразу послідує вічне весілля». Після цього відрізали голову ножем, і у вищезгаданого воїна голова також була віднята ножем».[29]
