Мирне заволодіння у березні 1238 року Михайлом Всеволодовичем київським столом перетворило його, на перший погляд, у наймогутнішого володаря. Під його владою об’єдналися землі Чернігова, Києва, Галича. При наближенні загрози монголо–татарської навали цей позитивний момент, однак, не зіграв, та й, власне, не міг зіграти ніякої суттєвої ролі для мобілізації сил опору агресору.
Чернігово–Сіверські, Київські, Галицькі та інші землі були настільки ослаблені попередніми усобицями, що навіть у локальних конфліктах не могли самі зарадити собі достатньою боєздатною відсіччю. Для ведення ж більш–менш успішних дій постійно залучались половці, угорці, поляки. Київ взагалі через неодноразове знищення військового гарнізону (тільки в бою на Калці загинуло 10 тисяч[21] киян!) перетворився у малозначиме місто і втратив славу надійного центру–оплоту княжої влади. Не випадково він постійно ставав легкою здобиччю багатьох претендентів. Галич теж тримався не на силі власних воїнів (більшість їх загинула у запальному протистоянні 1235 року!).
Попередній уклад життя, сумні реалії княжої боротьби поглиблювали занепад краю. Консервативне традиційне спадкоємне право як форма правління протягом двох сторіч у зв’язку з зростанням кількості нащадків перетворило Русь у слабку федерацію удільних князівств, в яких і далі домінували ідеї децентралізації, обмежений егоїстичний інтерес правлячої верхівки.
При роз’єднаності і фактичній незалежності один від одного регіонів, верхам важко було оперативно осягти ступінь небезпеки і вчасно зреагувати на зміни, які насувалися з приходом великої завойовницької армії. Нашестя монголів мало виграшну тактичну перевагу щодо русичів — швидкість. У попередні часи князі перед тим, як піти на половців, довго домовлялися, збиралися. Причому і у спільному виступі діяли розрізнено, на шкоду загальному плану. Новий загарбник не давав часу своїм противникам на роздуми і зібрання — він діяв блискавично, зненацька і зухвало.
Надія більшості князів, що їх обмине лихо, бо ординці, як звичні вороги–половці, пограбувавши сусідів, вдовольняться, не справдилася. Ворог, загартований у безперервних війнах, брав одне за одним місто, підкоряв землі і встановлював свій лад, заснований на жорстокості і диктаті сили завойовників.
Перші моторошні відомості про погром та різанину, вчинені монголо–татарами у Рязані, Володимирі, принесли жалобу і в родину Михайла Чернігівського. У лютому 1238 року загарбниками була спалена у головному володимирівському соборі разом з внуками і дочкою, єпископом велика княгиня
