Такий герой і справді знайшовся. Це був найманий лицар із королівської важкої кінноти на ім'я Гай Гісборн. Він прочув про Робіна та про вагому винагороду за його голову. Сер Гай вважався одним із кращих лучників і мечоносців у всій королівській армії, але мав підступну та зрадливу вдачу. Здобувши в короля дозвіл негайно вирушити на розшуки ватажка розбійників, він із папером від імені його величності прибув до шерифа Ноттінгема.
— Я приїхав сюди, аби зловити Робін Гуда, — самовпевнено мовив він, — і я його добуду — живого чи мертвого!
— А я з радістю допоміг би вам, навіть якщо б ви не мали наказу з печаткою короля, — улесливо відповів шериф. — Скільки вам треба людей?
— Ніскільки, — відповів сер Гай, — бо я певен, що гуртом нічого не вдієш проти цього запеклого злочинця. Я піду сам, але ви тримайте своїх людей напоготові поблизу Бернесдейля. Як тільки почуєте голос срібного ріжка, летіть туди щодуху. Це означатиме, що Робін у мене в руках.
— Чудово! — вигукнув шериф. — Щодо нас будьте певні, ми не підведемо.
Шериф пішов давати відповідні накази, а Гай Гісборн почав переодягатись, аби його ніхто не упізнав.
Сталося так, що саме цього дня Вілл Пурпуровий і Маленький Джон подалися в Бернесдейль купити зелений одяг для тих своїх товаришів, які вже світили голими колінами й ліктями. Але вважаючи, що не варто обом одразу ризикувати, вони біля міста розділились. Вілл почимчикував через браму, а Джон заліг по цей бік муру за пагорком і став чекати на нього. Раптом він побачив, як Вілл, наче ошпарений, вискочив із брами назад, а навздогін йому, майже наступаючи на п'яти, гналися сам шериф і десятків з шість його людей. Вілл з розгону перескочив через рів, продерся крізь колючий живопліт, по камінні та пеньках перейшов болото і, мов сполоханий заєць, довгими стрибками подався до лісу. Шериф та його посіпаки вибивалися із сил, але не припиняли погоні. Проте лави переслідувачів порідшали: один із них сторч головою полетів у заповнений водою рів, другий загруз у багнюці, третій, спіткнувшись об камінь, врізався носом у землю, а з десяток інших знеможено сіли на узбіччі дороги і відкритими ротами хапали повітря, мов витягнута з води риба.
Спостерігаючи цю погоню, Маленький Джон не міг стримати щирого сміху, хоч усвідомлював, що буде зовсім невесело, якщо Вілл раптом спіткнеться, його вже й так майже наздоганяв один із переслідувачів. То був найкращий бігун шерифового війська на ім'я Вільям Трент. До Вілла йому залишалося не більше двадцяти кроків, і він швидко, мов хорт, скорочував цю відстань. Побачивши небезпеку, яка загрожувала його другові, Маленький Джон миттю знявся на ноги, натягнув лук і пустив смертоносну стрілу.
