— А хто ти такий? — грубо запитав шериф.
— Я бідний старий паломник. Але я можу висповідати грішні душі і цілком благочестиво повісити грішні тіла.
— Чудово! — вигукнув шериф. — Як кат ти отримаєш тринадцять пенсів, а від себе я додам дещо з одежі, щоб ти міг скинути оте лахміття.
— Дай вам Боже здоров'я, — поштиво відповів «паломник» і в супроводі солдата-вартового пішов до в'язниці готувати приречених до страти.
Рівно опівдні двері в'язниці широко розчинились, і з них вийшла ціла процесія. Попереду дріботів «паломник», а слідом за ним в оточенні солдатів твердо і впевнено йшли три удовиченки. Так вони пройшли крізь довгі шеренги міської сторожі аж до базарного майдану.
Перед шибеницями в'язні зупинились. «Паломник» наблизився до них і щось прошепотів. Збоку здавалось, що він промовляє останні слова втіхи. Після цього три парубки з міцно скрученими за спиною руками спокійно зійшли на ешафот. Разом з ними на поміст видерся їхній кат-духівник.
Все було готово, і кат неначе тільки чекав, коли шериф подасть знак.
Минуло кілька хвилин напруженого чекання. Нарешті шериф підвів руку. Серед натовпу розляглося тужне зітхання; більшість присутніх здригнулась, одвернувши голови. І тільки ті, в кого зовсім зачерствіли серця, не зводили очей з шибениць.
Робін ступив на край помосту. Люди затамували подих, бажаючи розчути останні слова, звернені до приречених. Але голос Робіна тепер не тремтів по-старечому, як досі, і тіло його миттю випросталося під чорним плащем, накинутим поверх старчачого лахміття.
— Слухай ти, зарозумілий шерифе! — вигукнув він. — Ніколи в житті я не був катом і не збираюся братись за це ганебне ремесло! Хай проклятий буде той, хто вигадав страту на горло! Тепер я хочу додати ще тільки три слова. Слухайте їх усі!
Він вихопив з-під плаща свій ріжок і тричі голосно просурмив. А ще за мить в руках Робіна блиснув мисливський ніж. Три блискавичних змахи — і Вілл, Лестер та Джон були знову вільні. Вони кинулись до солдатів, що стояли на варті під шибеницями, і вихопили з їхніх рук алебарди.
— Хапайте їх! Це Робін Гуд! — заволав шериф. — Сто фунтів нагороди тому, хто спіймає їх!
— Я збільшую нагороду до двохсот фунтів! — гаркнув товстенний єпископ.
Та їхні голоси потонули в реві, що знявся одразу, як тільки Робін засурмив у ріжок.
Робін вихопив з-під лахміття свій меч і кинувся вниз по сходах ешафота. Слідом за ним бігли засуджені до страти.
Варта стала оточувати їх, намагаючись обеззброїти, коли раптом з одного боку пролунав дзвінкий голос Вілла Стютлі:
