— У мене немає грошей, крім оцих п'яти шилінгів, — відповів Алан. — Та хіба ж ви не Робін Гуд?
Робін ствердно кивнув головою.
— Але ж, якщо хто й може мені допомогти, то це тільки ви! — палко вигукнув Алан Дейль. — І якщо ви повернете мені кохану, я заприсягаюся довіку вам вірно служити.
— Тепер ми бачимо, що ти справжній чоловік, — відповів Робін, — і радо допоможемо тобі. Скажи тільки, де й коли має відбутися вінчання?
— У плімптонській церкві, що миль за п'ять звідси, о третій годині дня.
— Отже, рушаймо до Плімптона! — вигукнув Робін, скочивши на ноги, і швидко став командувати: — Вілл Стютлі, ти з двома дюжинами хлопців засядеш навпроти плімптонської церкви! Ти, друже Мач, звари цьому хлопцеві кашки — сьогодні в нього не повинно бурчати в животі. Гай-гай! А ще ж одяг!.. Вілл Пурпуровий, подбай про його вбрання, щоб він виглядав, як справжній жених! А ви, отче Тук, також збирайтесь, можливо, в церкві ви будете потрібніші за всіх нас разом.
Потім, обернувшись до похмурого жениха, він додав:
— Посміхнися, любий Алане! Бачиш, сонце ще навіть не вибилося в зеніт, а поки воно сяде, твоя кохана буде коло тебе. Оскільки ж вона певна, що мілорд єпископ її сьогодні повінчає, то соромно було б розчаровувати дівку, — весело закінчив Робін.
Приклавши до вуст свій ріжок, ватажок розбійників просурмив лише один раз, і на його дзвінкий поклик з усіх боків почали збігатися одягнені в зелене лісовики. У руках вони стискали довгі луки, а за плечима в них висіли тугі сагайдаки.
— Хто хоче піти на вінчання, друзі? — запитав, усміхаючись, Робін.
— Всі! — в один голос гукнули розбійники, і навіть Алан Дейль усміхнувся, побачивши таке завзяття.
— Тоді дивіться, щоб були на місці завчасно, — засміявся Робін, — адже не слід примушувати єпископа Герфорда чекати.
Цього дня товстий єпископ Герфорда прибув до плімптонської церкви з великою пишністю та врочистістю. Він мав відправити обряд одруження старого лицаря — колишнього хрестоносця з молодою дівчиною, власницею невеличкої садиби. Все навколишнє дворянство збиралося вшанувати своєю присутністю таку подію. Церкву з цієї нагоди уквітчали гірляндами яскравих квітів, а на подвір'ї храму Господнього в горлянки служителів неба щедро лилося чорне бархатне пиво.
Вже почали з'їжджатися гості, коли єпископ раптом побачив із ризниці якогось менестреля в зеленому одязі. Мандрівний співак сміливо підійшов до дверей і зазирнув усередину церкви.
— Хто ти такий, хлопче? — сердито гаркнув на нього єпископ. — І чого ти приплівся до святого дому зі своєю арфою й у такому легковажному настрої?
