— Я скромний чернець-пустельник, отець Тук з Фаунтейнз Дейля, — відповів той, приборкуючи свистом своїх собак. — Сім років служив я в тутешньому абатстві: читав недільні проповіді, вінчав, хрестив, відправляв похорони, а коли треба було, то й бився зі зброєю в руках. Не буду вихвалятись, проте досі мені ще не трапилося зустріти такого лицаря, солдата чи йомена, перед яким би я відступив. Але, мушу визнати, ти чудовий вояк, хлопче.
— Ще б пак! Адже вам допомагав у цьому хрещенні сам Робін Гуд! — сказав Вілл Пурпуровий і лукаво поглянув на обох супротивників, що стояли в промоклому до рубця одязі, з якого струмками стікала вода. Ватага відповіла на цей дотеп голосним сміхом, до якого приєдналися й Робін із ченцем.
— Робін Гуд! — скрикнув служитель церкви, хапаючись від сміху за боки. — То ти і є той знаменитий йомен? Диви, яке щастя! Я багато чув про твої діяння і, коли б знав раніше, хто ти, то не тільки переніс би тебе на той бік, а й поділився б з тобою своїм пирогом.
— Щиро кажучи, — весело відповів Робін Гуд, — саме отой пиріг і штовхнув мене на нечемність. Отже, забирай його та своїх собак і ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й розшукував тебе сьогодні. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усяких диявольських підступів. Ну як, чи згоден ти пристати до нашої ватаги?
— Авжеж, тільки не примушуйте мене постити! — бадьоро вигукнув отець Тук. — Зараз перебреду ще раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою і правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.
Так Робін Гуд зустрів собі рівню, а його ватага збагатилась на ченця Тука, який виявився не тільки бувалим лісовиком, а й чудовим кухарем.
Розділ восьмий
ЯК ОБВІНЧАЛИ АЛАНА ДЕЙЛЯ
— Ім'я своє, — промовив Роб, –
Скажи мені, юначе.
— Я Алан Дейль, — вклонився той
І ледве сам не плаче.
Того ж таки вечора, удвох готуючи печеню для веселої ватаги, чернець Тук і син мірошника Мач швидко й назавжди затоваришували. Тук був приємно вражений, зустрівши в лісі великого майстра на паштети, який куховарив для самого шерифа, а Мач дивувався з того, як добре знає чернець різні лісові трави, корінці та пагінці, що додають стравам тонкого смаку й аромату. Вони розмовляли, мов давні щирі друзі, але за розмовами не гаяли часу і приготували таку смачну вечерю, що Робін Гуда та його славних друзів, певне, і за вуха від неї не відтягнули б.
