Робін Гуд | страница 40
З веселим сміхом Робін знову осідлав ченця і, тримаючи в руці оголений меч, зібрався спокійненько переправитись через потік. Та поки юнак роздумував над тим, як дошкульніше покепкувати з монаха, коли той опиниться на березі, він раптом відчув, що котиться вниз з широкої ченцевої спини. Робін намагався утриматись, але чернець крутнувся і пожбурив його у найглибшу ковбаню, так що тільки бовкнуло.
— Ось тобі! — голосно вигукнув святий отець. — А тепер, голубе, вирішуй сам: хочеш — тони, хочеш — пливи!
І він без зайвих церемоній почвалав на свій берег, а Робін, захлинаючись і відпльовуючись, борсався у воді. Нарешті йому вдалося вхопитися за гілку верби і видертися на сухе з протилежного боку.
Холодна купіль розпалила Робіна не на жарт, хоч він і промок до кісток. Юнак схопився за лук і став посилати в святого отця стрілу за стрілою. Та чернець тільки реготався і зважав на них не більше, ніж на звичайні градини, бо стріли із дзвоном відскакували від його сталевого щита, не завдаючи йому шкоди.
— Стріляй, стріляй собі, хлопче! — вигукував чернець. — Продовжуй, як і почав! Літній день довгий, а я не збираюсь тікати!
І Робін стріляв, поки не вийшли всі стріли, а потім від безсилої люті став осипати свого супротивника лайкою.
— Негідник ти! — кричав він через потік. — Лицемірний псаломник! Як ти смів ображати наш чудовий англійський пудинг! Тільки підійди, щоб тебе можна було дістати мечем, і я не подивлюся на духовний сан, виголю тобі тонзуру[20] чистіше, ніж вона виголена у найплішивішого монаха!
— І чого ото лихословити? — байдуже кинув у відповідь чернець. — Пустословити грішно так само, як і богохульствувати. А якщо хочеш побитися на мечах — чекай мене на середині річки!
По цій мові чернець з мечем напоготові ступив у воду й побрів на середину потоку, де його зустрів розлютований Робін.
І там розігрався запеклий бій. Супротивники то зовсім вискакували з води, то присідали в ній по саму шию, то відхилялися назад, то кидалися один на одного. Двобій тривав довго без переваги з чийогось боку. Мечі виблискували в промінні призахідного сонця і схрещувались в ударах, від яких на друзки розлетілася б менш гартована зброя, а слабкіші руки просто не втримали б її. Довгенько вони так бились, та жоден не міг перемогти. Багато блискавичних ударів влучило в ціль, проте кожного з бійців надійно захищав панцир. Але ребра в обох все ж таки добре боліли. Через те, за взаємною згодою, вони час від часу спинялись, щоб ухопити ковток повітря, і в ці короткі перепочинки очманіло дивились один на одного, бо жодному з них ще не доводилось зустрічати такого впертого супротивника.
