Чемпіон Лінкольна полетів сторч головою і так гепнувся об землю, що з хвилину лежав нерухомо.
— Іди тепер у свій Лінкольн, хвастайся, як ти змагався в Ноттінгемі! — засміявся переможець.
Натовп несамовито кричав і тупав ногами, навіть крамарі залишали свої прилавки, і звідусюди до місця події збігалося дедалі більше людей. Перемога дивного жебрака зробила його справжнім героєм дня. Ерік був хвастуном і задирою: уже не один чоловік у місті постраждав від його палиці та знущань. Тому тепер майже кожен пропонував обшарпаному незнайомцеві гроші, їжу й питво, і той собі бенкетував аж до полудня.
Потім розпочалося змагання на луках, на яке жебрак з'явився з кількома своїми новими друзями. Змагання відбувалося на тій самій арені, де раніше виступав Робін. І знову шериф, лорди та їхні дружини вшанували турнір своєю присутністю, а натовп заповнив геть усі місця.
Коли лучники виступили наперед, підвівся герольд і оголосив умови змагання: кожен зробить по три постріли, а на переможця чекає приз — пара молоденьких вгодованих бичків. Серед претендентів на приз було з десяток дуже вправних стрільців, у тому числі кілька лісників та вояків з охорони шерифа. У кінці цієї шеренги бовваніла висока недоладна постать жебрака, який і собі надумав помірятися силою з кращими серед кращих.
Шериф помітив його і голосно запитав:
— А хто отой обірванець?
— Та це ж він нещодавно побив Еріка з Лінкольна, — відповіли йому.
Почалася стрільба. Всі стрільці показували хороші результати. Та ось настала черга жебрака.
— З вашого дозволу, — сказав він, — я б хотів позмагатися з будь-ким серед присутніх у стрільбі в ціль, яку я сам поставлю. — І він не кваплячись поніс на протилежний кінець арени тонку, очищену від кори лозину, яку ввіткнув просто в землю кроків на сто далі встановленої цілі. — Оце й буде мішень, — додав він потому, — мішень, гідна чоловіка. Ну, хто спробує влучити в неї?
Наперед виступив один із лісників. Він довго й ретельно цілився і зрештою серед напруженої мертвої тиші вистрілив. Тієї ж миті натовп загомонів, а потім вибухнув глузливим реготом, бо стріла просвистіла повз прутик й увійшла в землю на кілька кроків далі. Лісник швидко відступив назад, щоб ніхто не бачив його досади, тим часом як жебрак, точним рухом наклавши стрілу, легко спустив тятиву.
Цього разу тишу розітнуло одностайне голосне «ура», бо стріла прошила тонку лозину наскрізь.
— Слава жебракові! — вигукнули сотні глядачів.
