Шериф запросив Робіна на чільне місце, праворуч від себе, бо саме перед цим один з м'ясників прошепотів йому на вухо:
— Цей пришелепуватий хлопець коїв сьогодні таке, що ми мало животи не понадривали. На один пенні він давав м'яса більше, ніж ми на три, а кожній дівчині, яка згодна була його поцілувати, накидав ще добрячий шмат.
А інші м'ясники додали:
— Він зовсім не знає ціни добру, і перший-ліпший спритний чоловік може обдерти його до нитки.
Шериф ладен був навіть зі свого рідного брата зняти останню сорочку, і тому не міг відмовитися від спокуси обдерти молодого марнотратця. До того ж він гадав, що цей гість звеселить всю компанію за бенкетним столом. Отже, посадовивши Робіна поруч себе, шериф приділяв йому особливу увагу і несамовито реготався з його жартів. Проте, правду кажучи, важко було втриматися від сміху, бо Робін сипав такими дотепами та жартами, від яких усі присутні хапалися за животи.
Останнім з гостей прийшов єпископ Герфорда. Прочитавши передобідню молитву, він сів ліворуч від шерифа. Товстий, із драглистим тілом єпископ являв собою повну протилежність господареві дому з його пісною худорлявістю.
Після молитви, поки слуги заносили до зали дерев'яні таці з м'ясними стравами, Робін підвівся з місця і сказав:
— Ми з вдячністю прослухали молитву мілорда[14] єпископа. А тепер, любі друзі, веселіться і пийте, — я не поїду звідси, поки не розплачусь, хоч це вже й коштує мені більш як п'ять фунтів. Отже, мілорди й джентльмени, не жалійте вина, пийте на здоров'я!
— Ви тільки послухайте, послухайте, що він верзе! — зарепетували м'ясники.
— Ох же й веселун, — мовив шериф, — та тільки цей бенкет влаштував я сам. Однак у тебе, мабуть, не одна сотня голів худоби і дуже багато землі, якщо ти так легко розкидаєшся грішми.
— О, цього в мене вистачає, — відповів Робін, і в його очах застрибали бісики. — П'ятсот рогатих худобин маю я та мої брати, і жодної з них ми досі не змогли продати. Ось чому я став м'ясником. Проте я не розуміюся на торгівлі й охоче продав би всю череду, якби тільки знайшовся покупець.
У шерифа прокинулась його невситима зажерливість. «Якщо цього дурника все одно хтось обскубе, — подумав він, — то чому б цього не зробити мені?»
— То ти кажеш, п'ятсот голів? — поквапливо перепитав він Робіна.
— Точніше, п'ятсот десять ситих, вгодованих худобин, яких я хоч зараз згоден продати за підхожу ціну. Їй-бо, тому, хто заплатить мені живими грішми, я віддам усе це добро за двадцять золотих кружечків. Хіба я дорого правлю, панове?
