У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна | страница 8

— Ми тепер підемо шукати худобу, — кричав він, — а потім уб’ємо вас.

Мені це здалося дивним, але поки я міркував, що б це могло означати, зулуси швидко пробігли повз нас до річки і зникли.

— Хотів би я знати, чи справді дияволи пішли геть, — звернувся до мене Ганс Бот.

— Я піду і дізнаюсь, — запропонував Індаба-Зімбі, — якщо ти підеш зі мною, Макумазане.

Я погодився, і ми вирушили. Я захопив із собою свою велику слонову рушницю і патрони. Ми дійшли до підйому і почали повзти.

— Я нікого не бачу! — сказав я, підіймаючись.

Але не встиг я підвестися, як із-за кожного каменя, із-за кожного куща трави постав зулуський воїн. Мене схопили і повалили.

— Тримайте його! Тримайте Білого Духа! — кричав чийсь голос, — не забийте його, тримайте міцно, а то він вислизне. Хай Індаба-Зімбі йде з ним!

Я обернувся до Індаба-Зімбі.

— Ти мене виказав! — закричав я.

— Почекай, Макумазане, і побачиш! — холоднокровно відповідав він. — Тепер почнеться бій.

Я задихався від люті. Заради чого мене виманили з табору, схопили, але не вбили? Чому вони називають мене “Білим Духом”? Чи не для того мене помилували, щоб приготувати з мене ліки? Я чув, що у деяких племен існує подібний звичай. Кров похолола у мене в жилах: бути зваженим, перетвореним на ліки і з’їденим?

Але мені ніколи було думати, оскільки весь загін висипав із-за берегового насипу, де він ховався, і вишикувався на схилі. Мене поставили в центрі резервної лінії під наглядом величезного зулуса на ім’я Бомбіане. Ця тварюка розглядала мене з цікавістю. Іноді він обмацував мене своїм списом, неначе бажаючи дізнатися, з чого я зроблений… І кілька разів просив мене проректи, скільки буде вбито зулусів, перш ніж бурів винищать.

Я роздратувався і напророчив йому, що він помре через день.

Він тільки голосно засміявся.

— О, Білий Духу, — сказав він, — невже це правда? Та байдуже, я далеко пішов від землі зулусів і хочу відпочити.

І він пішов спочивати, як дізнаємось згодом…

Зулуси рушили на табір бурів. Бій не був тривалим. Усіх бурів перебили. Переможці заходилися грабувати фургони.

Я побачив Бомбіане, який тягнув Тоту. Він підійшов до начальника загону, сивого вождя Сусузе, і передав йому маленьку дівчинку.

— Помацай палицею, чи не мертва вона! — крикнув Сусузе.

Бомбіане підняв дубця, але я кинувся вперед і так сильно вдарив його кулаком в обличчя, що він упустив Тоту.

— Уф! — закричав Бомбіане, хапаючись за носа, — у Білого Духа важкий кулак. Я готовий з ним битися за дівчинку.