— Що, що! Що ти побачив лiтаючого квартянина, побiг за ним по схилу i зламав собi ногу. Що ж iще?
* * *
Свiтає.
Лiтаки й люди, якi снують навколо них, ще тонуть в зеленкуватiй пiвтемрявi, а кам'яна стiна над Накритим столом вже освiтлена сонцем. Оранжеве сяйво перетворює хаос уламкiв скель на золотий водоспад.
Крiзь важку iмлу над обрiєм продирається друге сонце. Маленькi хмарки диму над вулканом виблискують, як осяйний фонтан.
В потоцi свiтла прокидається i схил на протилежному березi рiчки. Однак що з ним сталося за нiч? Ще вчора своїм жовто-зеленим кольором вiн непомiтно доповнював характер мiсцевостi, а сьогоднi буяє найбарвистiшими кольорами, як палiтра художника.
— От була б картина! — зiтхнув Мадараш. — Шкода, що саме сьогоднi ми так поспiшаємо. Найдосконалiший фотоапарат не може схопити красу природи так живо й вiрно, як це умiє зробити рука митця. Я хоч i не художник, але цей мотив мене захопив би! — посмiхнувся вiн.
— Ще вистачить часу й на картини! — засмiявся Навратiл. — Ну, дiтки, програма у нас величезна, а час дорогий. До працi!
— «Стрiла» — старт! — вигукнула Молодiнова. Позаду ракетного лiтака вирвалося яскраве полум'я.
Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кiлька секунд «Стрiла» слiпуче заблищала в сонячному сяйвi i пiшла круто догори, в стратосферу.
— «Ластiвка» — старт! — знову почувся голос Молодi-нової, цього разу вже в кабiнi управлiння лiтака. Другий лiтак промчав аеродромом i пiднявся в повiтря.
Чан-су притиснув лоб до вiкна i уважно спостерiгав мiсцевiсть пiд «Ластiвкою». Гiрськi ущелини i джунглi поступилися мiсцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхнi мерехтливi строкатi смуги, якi увесь час бiгли за лiтаком.
Незабаром на обрiї з'явився другий континент.
— Ракетний лiтак нiяк не може бути зручним засобом для вивчення! порушив мовчанку академiк Навратiл. — Ми мчимо так швидко, що про мiсцевiсть пiд нами я не можу дiстати кращого уявлення, анiж з карти, яку зробили колеги на «Променi».
— Повiльнiше летiти вже не можу, товаришу Навратiл, — виправдувався Фратев. — «Ластiвка» має надто малу поверхню площин i впаде на землю, як стигла слива!
— Я зовсiм не дорiкаю вам, друже, — посмiхнувся Навратiл. — I навiть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, — повернути назад по дузi i вилетiти точно до Надiї. Кiнокамери працюють добре? — звернувся вiн до Молодiнової.
— Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте… показала вона на континент. — В улоговинах все ще повзе iмла. Я зараз увiмкну радiолокатор.
