— Ну, ну, заспокойся i не погрожуй. Ти добре знаєш, що потягне за собою порушення присяги! — погрозливо глянув на нього Мак-Гардi.
— Ви хотiли б заподiяти менi щось лихе? Та я ранiш пострiляю вас усiх! Спробуйте-но тiльки доторкнутись до мене! — Краус вiдскочив на кiлька крокiв назад i направив на своїх спiльникiв ствол автоматичної гвинтiвки.
Мак-Гардi зблiд. Примружив очi i спробував посмiхнутись:
— Друже, опам'ятайся! Адже ми на одному суднi…
— То не втiкай з нього, як пацюк! — одрубав Краус, але гвинтiвку все-таки опустив. — Грубер, iдеш? — запитав вiн суворо.
Грубер мовчки кивнув.
— Тодi й я пiду також. Не думай, що боюсь…
— А ти також не думай, що я дурний. Рушайте обидва поперед мене. Не маю нiякого бажання дiстати кулю в потилицю.
— А хто з нас вартуватиме? — спитав Грубер.
— Бiжи попроси кого-небудь, та не забудь додати, що йдемо на нiчну прогулянку! — глузливо посмiхнувся Краус. — Ходiмо! Хай тут повартує святий Петро. А наших товаришочкiв хай чорти вiзьмуть!
— Е, нi, ще рано, вони ще нам придадуться. Але будемо сподiватися, що з ними нiчого не трапиться, адже вони не маленькi дiти, — заспокоював себе Мак-Гардi, коли вони вже проходили вузькою просiкою понад кам'яною стiною.
Вiтер час од часу ворушив важке листя покручених дерев, немов для того, щоб нагнати ще бiльше страху на кандидатiв у володарi планети.
Незабаром увiйшли в пiдземний лабiринт. Подеколи зупинялись i прислухались. Але скрiзь було тихо, лише десь у глибинах скелi неголосно дзюркотiла вода.
Краус весь час iшов позаду. Його лiхтарик малював на стiнах пiдземного ходу карикатурно спотворенi тiнi зляканих змовникiв. Мак-Гардi раз у раз озирався i допитливо поглядав на Крауса. Але той здавався спокiйним. Уста його iронiчно посмiхались, а очi поблискували зловiсно.
— Зачекайте мене, я заскочу по золото, — порушив довгу мовчанку Мак-Гардi.
— Грубер, бiжи з ним, а я почекаю вас тут, — уривчасто сказав Краус.
За хвилину вони повернулись з кiлькома чималими самородками. Позапихали їх до кишень i з важкою ношею пiшли до виходу з печерного лабiринта.
Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелi, де стояли увечерi, i довго мовчки дивились на мерехтливе свiтло в долинi.
Праворуч проти неба вирисовувався вулкан, а з лiвого боку обрiй заступали дикi скелi.
Звiдси в долину спускався кам'яний схил. Кiлькомастами метрiв нижче вiн губився в непрогляднiй пiтьмi джунглiв.
— Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспiхом, промовив Мак-Гардi. — Не взяли з собою ноктовiзорiв
