— Та ти тiльки пiдiллєш масла в вогонь! — злякався доктор Заяц. — Адже ти сама добре знаєш, що Академiя хоче того ж самого: щоб я присвятив себе лабораторiї, а геологiчнi дослiдження лишив iншим… Припустiмо, що я послухався б, а потiм мене спiткає невдача. Тодi цi роки було б втрачено безповоротно. Я просто втратив би шматок свого життя…
— А чому б твоїм дослiдам не бути вдалими? — раптом змiнила тон розмови Гана Заяцова. — Адже хвилину тому ти сам сказав, що мета близька. Згадай-но час, коли ти працював над новим гравiметром! I тодi тебе мучили сумнiви. А тепер? Тепер гравiметр Заяца — незамiнна зброя геолога!.. Безумовно, ти здобудеш перемогу й цього разу, Мартiне!.. Як у тебе йдуть справи? Адже ти зовсiм нiчого не розповiдаєш.
Доктор Заяц ожив:
— Уяви собi, я нарештi вибрався з глухого закутка. Менi пощастило зруйнувати гравiтацiйне поле. Ще не знаю, на яку вiдстань поширюватиметься його дiя, але перший крок я зробив. Учора ввечерi гравiметр вiдчутно реагував навiть на незначну змiну центра ваги тiла, яке висiло в сусiдньому примiщеннi… — вiн помовчав з хвилину. — Я переконаний, що йду вiрним шляхом, Ганочко… Тож хiба я можу тепер сидiти склавши руки, коли знаю, що людству на планетi Iкс загрожує небезпека?
— «Промiнь» уже не наздоженеш, марнi твої зусилля. Нашi, можливо, давно прибули на планету Iкс, i там усе гаразд. Вони й без нашого попередження зумiють знайти вихiд iз становища, яке у них склалося.
Заяц заперечливо похитав головою:
— Я був би радий, коли б твої слова справдились. Але хто з нас може сказати з певнiстю, де зараз «Промiнь»?.. Ох, ота черепашача iнформацiя! Можливо, екiпаж виявив у Всесвiтi яку-небудь блукаючу планету i зупинився на нiй для вивчення. На «Променi» не догадуються, що планетi Iкс загрожує небезпека, тому й не поспiшають. А для наших сусiдiв у Всесвiтi втрата часу може призвести до катастрофiчних наслiдкiв.
— Якщо взагалi вже не пiзно… — тихо додала Заяцова. Запала обтяжлива пауза. її порушив дзвiнкий дитячий голос iз спальнi:
— Татусю, ти не забув, що сьогоднi «Промiнь» святкує рiчницю?
— Чи бачиш? — кивнула Заяцова. — Який батько, такий i син! Уже також прокидається вдосвiта… Чому не спиш, Юрко?
— Боюсь, щоб татко не пiшов. Я обiцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогоднi о десятiй в лабораторiю подивитись репортаж… Татусю, правда ж, можна?
— Не знаю, не знаю… — почухав потилицю Заяц. — В мене на сьогоднi стiльки заплановано, що… За сьогоднiшнiй репортаж ти менi краще вибач. Подивитись його можна добре i вдома або на вашому телевiзорi в обсерваторiї.
