— Я — «Ластiвка»… Що сталося, Навратiл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетiли навколо Квiнти. Знайшли на нiй тiльки найнижчi форми життя. Атмосфера надто розрiджена, для дихання людини непридатна. На освiтленому боцi планети дуже висока температура, а на нiчнiй сторонi еєликi морози. Отже, Квiнта не заселена… Яке життя на Квартi? Чи є там люди?
Навратiл примусив себе посмiхнутись:
— Поки що ми встановили, що вищi форми життя на Квартi не виключенi. Хвилину тому ми спустились на море i пливемо до берега. Видно, що вiн вкритий буйною рослиннiстю. Що в нiй криється — невiдомо.
— Дякуємо за повiдомлення. Повертаємось на «Промiнь». До побачення на Квартi!
— На них чекає гарненький сюрприз! — зiтхнув Навратiл. — Єдиною нашою надiєю тепер лишається Кварта.
— Справдi, єдиною, бо бiльша частина запасiв знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктiв не бiльш як на два мiсяцi.
* * *
Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикi скелi, якi не давали можливостi причалити. Над ними на довжелезнiй гiрськiй рiвнинi росли низькi дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.
Погойдуючись на поплавках, «Стрiла» повiльно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимiрював ультразвуковим апаратом глибину, щоб лiтак мiг вчасно обiйти пiдводнi скелi та мiлини.
— Температура повiтря? — запитав Навратiл.
— Тридцять вiсiм градусiв, — вiдповiв Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.
— Ступiнь радiоактивностi невисокий, — оголосила Свозилова, не пiдводячи голови вiд екрана детектора.
— А як вода в морi?
— За попереднiми даними мiстить тi ж солi, як i морська вода Землi, але має трохи бiльшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.
— Це було б для нас дуже вигiдно… А аналiз повiтря, Северсон?
— Досi я не знайшов нiяких слiдiв отруйних випарiв.
— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослiдження слiд повторити кiлька разiв. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищi i не знаємо…
— Дивiться, дивiться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кiноплiвкою. — Це — кадри з неосвiтленої пiвкулi Кварти.
— Але ж на них немає нiчого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знiмки.
— Ви кажете — немає? А погляньте-но крiзь лупу!
— Свiтло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це свiтло мислячих створiнь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…
— Тiльки не поспiшайте так, дiвчино! — посмiхнувся Навратiл. — Поки я з ними не погомоню, — не повiрю. Для вчених повсякчас повинно дiяти гасло: не твердити, а дослiджувати…
