Unknown | страница 7
— Неможливо, — погодився малий Майкл.
— Отож я чухаю потилицю, — сказав батько. — Сушу голову. Маючи таку добру голову, як у мене, гріх нею не користуватися. І раптом мені стріляє відповідь. Я це відчув миттю, повір, точнісінько, як той розумник, що винайшов пеніцилін. «Еврика!, — вигукнув я. — Знайшов!»
— І що ти, тату, зробив? — запитав син.
— Спідометр, — пояснив батько, — працює від тросика, з’єднаного з переднім колесом. Отож я насамперед від’єдную той тросик від колеса. Тоді беру швидкісний електродриль і під’єдную його до тросика таким чином, що коли дриль обертається, то крутить кабель назад. Розумієш? Стежиш за ходом думки?
— Так, тату, — відповів малий Майкл.
— Ці дрилі крутяться з шаленою швидкістю, — вів далі батько, — тож коли я його запускаю, то цифри на спідометрі зменшуються у фантастичному темпі. Завдяки швидкісному електродрилю я за кілька хвилин позбуваюся п’ятдесяти тисяч кілометрів. А як усе закінчую, то машина має пробіг усього десять тисяч кілометрів і її вже можна продавати. «Майже новенька, — кажу клієнтові. — Проїхала якихось десять тисяч. Належала одній старенькій пані, що тільки раз на тиждень їздила нею до крамниці».
— Ти справді можеш зменшити кілометраж електродрилем? — перепитав малий Майкл.
— Я ділюся з тобою професійними таємницями, — попередив батько. — Тому, дивись, нікому не розпатякай. Ти ж не хочеш, щоб мене запроторили в тюрягу?
— Жодній душі не скажу, — пообіцяв хлопець. — І багато машин ти так «відремонтував», тату?
— Кожнісіньке авто, з яким я маю справу, проходить цю обробку, — зізнався батько. — Кілометраж завжди доводжу до десяти тисяч або й менше, і лише тоді пропоную машину на продаж. І я це винайшов сам, — гордо додав він. — Заробив на цьому море грошей.
Матильда, яка уважно все слухала, сказала:
— Тату, це ще гірше, ніж та тирса. Це неподобство. Ти обманюєш людей, які тобі довіряють.
— Якщо не подобається, то не їж тоді в цій хаті харчів, — обурився батько. — Їх купували за ці гроші.
— Це брудні гроші, — обурилася й Матильда. — Я їх ненавиджу.
На батькових щоках виступили дві червоні плямки.
— Та хто ти така, — крикнув він, — архієпископ Кентерберійський чи хто, щоб читати мені проповіді про чесність? Мала дурна нахабо, ти ж найменшої гадки не маєш, про що йдеться!
— І справді, Гаррі, — втрутилася мати. А Матильді вона сказала: — Як ти смієш так розмовляти з батьком?! Тримай свого брудного язика за зубами й не заважай нам спокійно дивитися тєлік.
