Unknown | страница 4



Матильда сказала:

— Якусь дуже добру, таку, що дорослі читають. Відому якусь. Назв я не знаю.

Пані Фелпс глянула на полиці й не поспішала з відповіддю. Не знала, що й запропонувати.

«Як можна вибрати, — питала вона себе, —відому дорослу книгу для чотирирічної дівчинки?» Спочатку хотіла взяти якийсь підлітковий любовний роман з тих, що пишуться для п’ятнадцятирічних школярок, але чомусь інстинктивно минула полицю з такими романами.

— Спробуй оцю, — сказала врешті. — Це дуже відома й дуже добра книжка. Якщо виявиться, що вона для тебе занадто довга, то скажи, і я підшукаю щось коротше й легше.

— «Великі сподівання», — прочитала Матильда, — Чарльз Діккенс. Я б дуже хотіла почитати.

«Мабуть, я збожеволіла», — подумала пані Фелпс, але Матильді сказала:

— Авжеж, почитай.

Наступні кілька днів пані Фелпс не могла відвести очей від маленької дівчинки, що цілісінькими годинами сиділа у величезному кріслі з дальнього краю читальної зали, тримаючи на колінах книжку. Їй доводилося так робити, бо книжка була дуже важка, щоб тримати її в руках. Вона читала, нахилившись уперед. І яке ж то було дивне видовище — крихітне чорняве створіння, що сиділо, навіть не торкаючись ногами підлоги, і вбирало в себе чудові пригоди Піпа та старої міс Гевішем з її заснованим павутинням будинком, і всі ті дивовижні чари, що їх вимережив словами видатний оповідач Діккенс. Сиділа ця читачка непорушно, тільки час від часу перегортала сторінки, і пані Фелпс завжди відчувала сум, коли надходив час перетинати кімнату й нагадувати:

— За десять хвилин п’ята, Матильдо. Першого тижня, коли Матильда почала вчащати з візитами, пані Фелпс запитала її:

— Твоя мама щодня приводить тебе сюди, а потім забирає додому?

— Моя мама щодня вирушає в Ейлсбері грати в бінґо, — відповіла Матильда. — Вона й не знає, що я сюди приходжу.

— Але ж так не повинно бути, — здивувалася пані Фелпс. — Ти краще відпросися в неї.

— Не варто, — заперечила Матильда. — Вона не схвалює читання книжок. Так само, як і тато.

— А що ж ти, на їхню думку, повинна робити щовечора в порожньому будинку?

— Просто тинятися й дивитися телевізор.

— Он воно що.

— Вона не дуже переймається тим, що я роблю, — трохи засмучено додала Матильда.

Пані Фелпс турбувало, чи безпечно дитині ходити самій по доволі метушливій центральній вулиці села та ще й переходити її, але вона вирішила не втручатися.

За тиждень Матильда перечитала «Великі сподівання», що мали чотириста одинадцять сторінок.