Unknown | страница 15

— Дуже, — погодився син. — Ти просто геній, тату.

— Машина номер чотири коштувала вісімдесят шість фунтів — справжня руїна, а продалася за шістсот дев’яносто дев’ять фунтів п’ятдесят.

— Не так швидко, — попросив син, записуючи цифри. — Є. Записав.

— Машина номер п’ять коштувала шістсот тридцять сім фунтів, а взяв я за неї тисячу шістсот сорок дев’ять п’ятдесят. Записав усі ці цифри, сину?

— Так, татку, — відповів син, нахилившись над блокнотом з цифрами.

— Дуже добре, — сказав батько. — Тепер полічи, скільки я заробив на кожній з п’яти машин, і підсумуй прибуток. Тоді скажеш, скільки всього грошей заробив сьогодні твій геніальний батько.

— Треба багато рахувати, — зітхнув хлопець.

— Авжеж, багато, — відповів батько. — Але коли займаєшся великим бізнесом, як я, мусиш знати арифметику як свої п’ять пальців. У мене в голові справжній комп’ютер. Я все це підрахував менше, ніж за десять хвилин.

— Тобто ти, тату, порахував це в голові? — вирячив очі син.

— Ну, не зовсім, — уточнив батько. — Ніхто б цього не зміг. Але в мене на це не пішло багато часу. Коли закінчиш, скажи, скільки я заробив, на твою думку, сьогодні. Остаточна сума в мене тут записана, і я тобі скажу, чи ти не помилився.

Матильда неголосно сказала:

— Тату, разом ти заробив сьогодні рівно чотири тисячі триста три фунти й п’ятдесят пенсів.

— Не заважай, — огризнувся батько. — Ми з твоїм братом ведемо фінансові справи.

— Але ж тату...

— Цить, — урвав її батько. — Не треба тут угадувати з розумним виглядом.

— Подивись на свою відповідь, тату, — спокійно сказала Матильда. — Якщо ти не помилився, то там має бути чотири тисячі триста три фунти і п’ятдесят пенсів. Ти таку суму отримав, тату?

Батько зиркнув на папірець у руці. І аж закляк. Йому заціпило. Запала мовчанка. Тоді він звелів:

— Скажи ще раз.

— Чотири тисячі триста три фунти п’ятдесят, — повторила Матильда.

Знову запала тиша. Батькове обличчя почало багровіти.

— Я впевнена, що це правильно, — сказала Матильда.

— Ти... ти мала брехуха! — закричав зненацька батько, тицяючи на неї пальцем. — Ти подивилася в мій папірець! Підглянула, що там написано!

— Татку, я ж на другому краю кімнати, — заперечила Матильда. — Як я могла щось побачити?

— Не замилюй мені очі! — гаркнув батько. — Звичайно, ти підглянула! Мусила підглянути! Ніхто в світі не зміг би отак одразу дати правильну відповідь, тим паче якесь дівчисько! Ти брехуха, дівчино, ось хто ти така! Брехуха й обманщиця!

Тут зайшла мати з великою тацею, на якій лежали чотири порції вечері. Цього разу це була риба з чіпсами, яку місіс Вормвуд, повертаючись додому з бінґо, купила в крамничці, де продають рибу з чіпсами. Гра в бінґо, мабуть, так її виснажувала фізично й емоційно, що в неї ніколи не залишалося енергії на те, щоб готувати вечерю самій. Отож, якщо це не була телевечеря в упаковці, то вони вечеряли рибою з чіпсами.